Осип Бойчук "Громадський підхід до громадських справ" (част.2)
ІІ частина спогадів секретаря Головної Пластової Старшини др.Осипа Бойчука оповідає про історію створення підсумкового Комунікату між СУМ-ом та Пласт-ом.
Однак після двох років заіснували причини, які заставили ГПСтаршину наново зайнятися відношенням пластової організації до СУМ-у. Ці причини були:
1) Факт, що ті старші пластуни, які одержали були дозвіл часово належати до СУМ-у, пірнули з головою в діяльність у цій організації й виразно занедбували свої пластові обов'язки. Це явище було для ГПСтаршини зрозумілим, але воно самим собою поставило вимогу упорядкувати під організаційним оглядом ці відносини. Актуалізувало цю конечність ще й те, що СУМ впровадив для своїх членів окрему присягу, яка зобов'язувала їх до послуху органам СУМ-у. ГПСтаршина вважала, що складання подвійної присяги (в обох організаціях) може, а навіть з часом мусить довести до конфліктів сумління тих пластунів, які складуть і пластову, і сумівську присягу. З педагогічних оглядів це являлося недопустимим.
2) Друга причина була більш засадничого характеру. На переломі 1948/49 років СУМ постановив поширити свою діяльність на молодь у віці 10-18 літ і створити т. зв. „Юний СУМ", Ця акція не стрінулася б з ніяким спротивом ГПСтаршини, якби не те, що випрацюваний старшим пластуном В. Маркусем Правильник Юного СУМ-у був побудований виразно на пластових виховних методах і введення його в життя довело б без сумніву до постання другої, паралельної до Пласту виховної організації молоді. ГПСтаршина вважала творення такої другої, квазі-пластової організації з загально-громадського погляду акцією не тільки непотрібною, але й шкідливою. Бо ця організація, вправді оперта на пластових виховних методах, але позбав¬ена повноти пластового світогляду, без потрібного виховного досвіду й без кадрів підготованих виховників, — дотого ще впроваджуючи елітарні принципи до масової організації, якою за призначенням був і якою залишається СУМ, — довела б до виховних вислідів, яких не можна б розцінювати позитивно.
ГПСтаршина вважала, що розподіл між Пластом як суто виховною організацією, з твердими вимогами до членів, і СУМ-ом як організацією масовою, загальною, культурно-освітньою (а через те також виховною), — був з громадсько¬го погляду правильний і не було потреби його міняти. Створення організаційної підбудови для сумівського доросту було добрим правом проводу СУМ-у, але це могло і повинно було статися іншим шляхом, як той, що його вводив згаданий вище Правильник Юного СУМ-у.
Станувши перед фактом започаткування організації ЮСУМ-у, ГПСтаршина в першу чергу простудіювала докладно правильник цієї організації. Аналіза його призвела до висновку, що він без сумніву побудований на пластових організаційних і діяльно стевих виховних методах.
Беручи до уваги вище з'ясовані причини і рахуючись з тим, що діяльні в СУМ-і старші пластуни в теперішню пору не є вже там такі необхідні, як це було в попередніх роках, ГПСтаршина постановила на своїх пленарних сходинах дня 17.2.1950 перевести тим разом категорично повний розділ членства між обома організаціями. ГПСтаршина не мала при тому на меті в ніякому разі впливати на тих пластунів, що діяли в СУМ-і, щоб вони покинули цю організацію. Вже у вище наведеному поясненні до спільного протоколу з 20. 11. 1947 ГПСтаршина підкреслила, що з пластового боку немає ніяких не то формальних, але й моральних перепон, щоб ті пластуни, яким більше підходить праця в СУМ-і, перейшли цілковито до тієї організації. Одиноке, що мала на меті ГПСтаршина, це було намагання завести лад у існуючім фактичнім стані, зліквідувати „сидження на двох стільцях" деяких старших пластунів, яке ні з виховного, ні з організаційного огляду не могло довше тривати.
Насвітлення цього питання з пластового погляду появилося в ч. 3-4 „Молодого Життя" в статті п. н. Чи пластун може належати до іншої організації молоді?, де виразно з'ясовано, що Пласт є не тільки організацією, але виховним середовищем в роді родини, і так, як молода людина не мо¬же мати двох родин, так і не може вона рівночасно належа¬ти „з серцем" до двох молодняцьких організацій того типу, що Пласт і СУМ.
Передбачаючи, що деякі старші пластуни, заанґажовані в СУМ-і на відповідальних становищах, рішаться все таки остати в Пласті і тим самим покинути членство в СУМ-і, а це могло б викликати некорисні наслідки для діяльности СУМ-у, якби це сталося раптово, —ГПСтаршина повідомила про своє рішення ЦК СУМ-у, прохаючи його порозумітися з ГПСтаршиною про практичне переведення її постанови про розподіл членства.
Для повноти картини наводимо тут текст відповідного письма:
Лист Головної Пластової Старшини СУП до Центрального Комітету СУМ
Союз Українських Пластунів
Головна Пластова Старшина
Знак: 106-1 Мюнхен, дня 21 лютого 1950.
До Центрального Комітету
Спілки Української Молоді
Мюнхен
Високоповажані Панове!
На своєму пленарному засіданні дня 17 лютого 1950 Головна Пластова Старшина розглядала питання подвійного членства пластунів: приналежність до Союзу Українських Пластунів і рівночасно до подібної виховної організації молоді. Однозгідне переконання всіх членів ГПСтаршини висловлено рішенням, що пластун — байдуже, якого уладу — не може бути членом другої виховної організації молоді.
Цією постановою унормовано теж остаточно й однозначно організаційне відношення пластунів до Спілки Української Молоді: рівночасне членство в обидвох організаціях є неможливе.
Для Вашої інформації подаємо коротку мотивацію повищого рішення:
Постання СУМ-у як всенаціональної (надпартійної, надгрупової) організації молоді, неохопленої з будь-яких причин Уладом Старших Пластунів, привітала ГПСтаршина як позитивне явище нашого суспільного життя. За відомом ГПСтаршини працювали для скріплення цієї організації на переходовий час у рядах СУМ-у деякі члени СУП.
— В останньому році СУМ поширив свою діяльність також і на юнацтво, стаючи зовсім виразно на шлях одної з виховних організацій молоді. Видавжй нещодавно правильник т. зв. „Юного СУМ-у"
— виготовлений старшим пластуном д-ром В. Маркусем — має в собі цілий ряд подібностей з зовнішніми виявами діяльности і з формальними постановами пластової організації та її виробленою і точно окресленою термінологією. ГПСтаршина розцінює появу нього правильника як внутрішню справу СУМ-у, як його спробу знайти форму і зміст для своєї молодняцької підбудови, і — всупереч деяким сумнівам, наскільки практично можливим і об'єктивно доцільним є таке далекойдуче наближення масової організації молоді, якою є СУМ, до методів і форм елітарної організації, якою є Пласт,
— ГПСтаршина може тільки радіти, якщо справді деякі пластові методи й форми плекатимуться і в організації СУМ із користю для української молоді.
Але подвійне членство в того роду двох виховних організаціях (зарівно вихованків, як і виховників) мусить доводити до неминучих конфліктів і, що важливіше, таке подвійне членство суперечить основним засадам педагогіки й організації, на яких мусить спиратися кожна виховна праця.
Практика останніх місяців нотує цілий ряд таких конфліктів: подвійне складання присяги (заприсяжені пластуни-юнаки складають вдруге присягу в СУМ-і); перехід юнацтва з одної організації до другої через недіяльність проводу, занятого повністю в другій організації; закривання бездіяльності членства удаваною чи тільки заявлюваною діяльністю в другій організації і т. ін. Того роду явища не бажані ні одній, ні другій організації, вони для них обидвох шкідливі.
Подаючи Вам, ВП. Панове, до відома повище рішення ГПСтаршини та його мотивацію, ми певні — на основі ведених на ці теми розмов з поодинокими членами ЦК СУМ-у — що й Ви поділятимете наше становище. Ми бажали б, як і досі, видати в цій справі викопні доручення після остаточного устійнення з Вами всіх технічних питань, зв'язаних з переведенням в життя вище згаданої постанови ГПСтаршини. Тому прохаємо вислати в найближчих днях Вашого Уповноваженого для обміну думок та устійнень у повищій справі.
З товариським привітом
За Головну Пластову Старшину:
Д-р А. Фіґоль, голова
Осип Е. Бойчук, секретар
Таким чином прийшло до третіх з черги переговорів між проводами обох організацій, які закінчилися і тим разом спільним договоренням і комунікатом наступного змісту:
Комунікат
Представники Головної Старшини Союзу Українських Пластунів і Центрального Комітету Спілки Української Молоді, продовжуючи традицію дотеперішньої співпраці й порозуміння між обидвома орга¬нізаціями, на спільному засіданні в Мюнхені дня 24 червня 1950 договорилися згідно в наступних питаннях:
1. Попередні домовлення Проводів обох організацій, а то з 15 листо¬пада 1946 і 20 листопада 1947 про те, що приналежність молоді у віці її фізичного й духового формування одночасно до обох орга¬нізацій з погляду педагогічного й організаційного є недоцільна, — остають надальше в силі. Тому пластуни не належать до СУМ-у, а члени СУМ-у не належать до СУП.
2. Центральний Комітет СУМ-у стверджує потребу замінити Тимчасовий Правильник Юного СУМ-у з квітня 1949 р., який не вповні відповідає вимогам ЮСУМ-у, новим правильником, в якому не має бути збіжностей з пластовою системою виховання. Для цієї мети Проводи обох організацій будуть порозуміватися між собою.
3. Тому, що рівночасне членство в обох організаціях є недопустиме і всі випадки вже існуючого подвійного членства будуть унормовані — в змислі розмежування — Головною Пластовою Старшиною чи Центральним Комітетом СУМ-у індивідуально, з увагою на особисті бажання тих членів і на добро обох організацій.
4. Головна Пластова Старшина вважає доцільним, щоб старші пластуни і пластуни-сеніори там, де того вимагають умови, працювали в міру сил і можливостей для СУМ-у, під умовою бездоганного виконування їхніх пластових обов'язків.
5. Проводи обох організацій закликають свої низові клітини і надальше уникати всіх можливих непорозумінь і співпрацювати згідливе для добра української молоді.
Мюнхен, для 24 червня 1950.
Підписали:
За С. У. М.:
О. Калинник, в. о. голови СУМ
М. Кушнір
Г. Наняк
За С. У. П.:
А. Фіґоль, голова ГПС
О. Бойчук
В. Янів
І. В. Манастирський
Головна Пластова Старшина і Центральний Комітет СУМ-у ствердили собі взаємно, що вони приймають до відома повищу домову і вважають її обов'язуючою в своїх організаціях.
Повищий комунікат є, на нашу думку, документом великої ваги так з уваги на інтерес обох організацій, як і з загально-громадського погляду.
З громадського становища є він доказом, що серед су¬часного розбиття й розсварення майже на всіх відтинках нашого еміґраційного життя можливо знайти спільну мову, не дивлячись на існуючу колізію інтересів, і з честю уникнути чергового поділу на два поборюючі себе табори. Що загроза такого поділу поважно існувала, того були свідомі обидві сторони. Що він не заіснував — це з громадського боку успіх, який годі належно розцінити.
Про користі договорення для СУМ-у нам важко говорити. Це краще може оцінити сам провід цієї організації. Ми добачуємо двояку користь для СУМ-у у зв'язку з договореннями:
Перше, безперечно корисним буде для СУМ-у, якщо в ділянці членства буде між обидвома організаціями проведена виразна лінія, якщо ті старші пластуни, яким дорожча праця в СУМ-і, стануть і формально, і серцем, і душею членами виключно цієї одної організації і віддадуть їй усі свої сили й увесь свій молодечий запал.
Друге — заміна теперішнього Правильника ЮСУМ-у заставить ЦК СУМ-у призадуматися над ориґінальною, своєрідною організаційною формою для своєї молодняцької підбудови, формою, яка організаційною структурою і виховним змістом буде відповідати завданням, характерові і методам діяння СУМ-у. Договорення про поро¬зуміння обох проводів при складанні нового правильника має на меті не тільки забезпечити цей правильник перед збіжно¬стями з пластовими виховними методами, але заключає в собі й моральний обов'язок пластового проводу зі свого боку допомогти найти правильну розв'язку цього питання.
Врешті з пластового погляду останні договорення мають — поза аналогічними користями, які вони приносять СУМові, себто користями організаційного порядку — один незвичайно важливий успіх.
Майже в усіх народів, що живуть власним державним життям, форми й методи їхніх скавтських організацій є хоронені державними законами. Пласт — по своїй суті скавтська організація, але вона витворила впродовж своєї вже небаром 40-літньої діяльности свої власні, питомі, просякнуті українським духом і пристосовані до української психіки форми й методи діяння. Вони виправдали себе повністю, бо в зустрічі з чужонаціональними скавтінґами українські пластуни вияв¬ляються без сумніву не гіршими скавтами від других. А з погляду українських виховних потреб Пласт не від сьогодні находить признання української суспільности.
Брак законної охорони пластових виховних і організаційних методів у власній державі мусить заступити моральна охорона їх в еміґраційній суспільності.
І саме з цього погляду важливими є для Пласту останні договорення зі СУМ-ом. Оце вже вдруге в історії Українського Пласту заіснувала була можливість постання другої, пара-пластової організації і вдруге найшлося в українській громадськості зрозуміння, що реалізація цієї справи не сталася б із користю для загального добра.
Люди злої волі могли б закинути ЦК СУМ-у, що він без явної конечности зробив поступку Пластові, зобов'язуючися замінити теперішній правильник ЮСУМ-у новим. Такий закид був би не тільки несправедливий, але передусім з громадського погляду невиправданий. Ми мусимо вказати на те, що ціла вище з'ясована історія взаємовідносин між Пластом і СУМ-ом опиралася саме на взаємних уступках під кутом добре зрозумілого громадського інтересу: добра молоді. Так, напр., договорення з листопада 1947 р. було виразною поступкою Пласту в користь СУМ-у, коли то ГПСтаршина відступила ряд старших пластунів до праці в СУМ-і, бачучи, що це принесе користь другій молодечій організації, яка находилася в стадії внутрішньої консолідації, а через те буде корисним з загально-громадського погляду.
Тому — якщо провід СУМ-у вважав тепер зі свого боку вказаним шукати власних доріг для свого доросту, залишаючи за Пластом його виховні методи, щоб через те уникнути роздвоєння у виховній ділянці, — то це треба вважати дійсно громадським підходом до проблеми і належним розумінням загально-громадського інтересу.
Натомість цілість взаємовідносин між Пластом і СУМ-ом та спосіб поладнування спірних питань між цими організаціями треба поставити як зразок тим нашим громадським кру¬гам, які не можуть найти спільної мови і, говорячи про загальне добро, думають про свої власні, вузькі, групові інтереси.
Насвітлюючи цілість взаємовідносин між Пластом і СУМ-ом, було б легкодушністю твердити, що ці взаємовідносини забезпечені перед усякими ускладненнями в сучасну пору, а зокрема в майбутньому.
Теоретично небезпека таких ускладнень загрожує з двох сторін: По-перше, особовий склад проводів обох організацій не вічний, і він напевно буде мінятися. Від особистих вартостей і громадської постави осіб, що ввійдуть у майбутньому в склад цих проводів, буде великою мірою залежати, чи теперішні добрі взаємовідносини між обома організаціями будуть надалі вдержані. По-друге — і це головне — вирішним у цьому питанні буде воля обидвох сторін виконати спіль¬ні постанови. Обидва проводи стоять перед іспитом громадської зрілости.
