Заснування і діяльність СУМу

Інформація про створення та діяльність Спілки Української Молоді, якою володіємо, взята зі спогадів рідних та друзів засновників СУМ (насамперед сестри Миколи Павлушкова, Наталії), стенографічного запису судового процесу проти СВУ-СУМ у 1930 році та спогадів людей, які брали участь у підпільних гуртках СУМ або про існування яких їм було відомо. В літературі про СВУ-СУМ інколи зустрічаються думки про сфабрикованість цієї справи більшовицькою агентурою, яка хотіла мати привід для знищення патріотичної інтелігенції та молоді. Свідчення сучасників, натомість, твердять, що в 20-х роках в Україні існувало широке коло патріотів, які непримиренно ставились до більшовицької окупації і об'єднувалися з метою захисту нації перед підступним наступом ворога на українську духовність. Звичайно, не можна беззастережно сприймати всі заяви, зроблені підсудними на харківському процесі. Деякі були зроблені під тиском тортур, інші — з метою дезінформації ворога. СУМ, безперечно, існувала, і цього не заперечують навіть ті автори, які ставлять під сумнів існування СВУ. Це підтвердив Борис Матушевський, один із засновників СУМ, який помер у 1977 році в Києві, незадовго до того, як стало відомо, що він збирається писати спогади про ті події…

Задум створення СУМ виник у ході розмов Миколи Павлушкова зі своїм шкільним учителем Володимиром Дурдуківським та професором Сергієм Єфремовим, в домі якого вони із сестрою Наталею виховувались після смерті батька. Безпосереднє здійснення цього задуму прийняв на себе Микола Павлушков, з допомогою С. Єфремова та В. Дурдуківського. На допомогу собі Павлушков запросив Бориса Матушівського, а крім того ще Діодора Бобиря, Григорія Слободяника та Петра Нечипайла. Перша зустріч молодих патріотів, членів майбутньої підпільної організації, відбулася у кінці травня 1925 року Так було утворено Центральне Бюро СУМу. Під час цієї зустрічі було вирішено ряд засадничих та організаційних питань: 1. СУМ стане розгалуженою підпільною організацією, яка об'єднуватиме усіх молодих патріотів, що визнають ідею самостійності України та готові боротися за цю справу. Ця боротьба має завершитися національною революцією проти комуністичного панування в Україні. 2. З метою строгої конспірації створювати СУМ за системою "п'ятірок". За цією системою, кожен сумівець, що входить до першої п'ятірки, має організувати групу з п'яти нових членів, які б не знали нікого поза своїм колом. 3. Навіть у своїх п'ятірках справжні імена сумівців має знати лише керівник, всі інші мусять працювати під псевдами. 4. Залучати до роботи лише тих молодих людей, що мають тверді політичні переконання та здатні до самостійної роботи в тяжких та небезпечних умовах підпілля. 5. Провідником організації стає Микола Павлушков; перша п'ятірка тимчасово виконує функції Центрального Бюро. Завдання новоутвореного СУМу були окреслені в розмовах М. Павлушкова з Є. Єфремовим та В. Дурдуківським. В одній з таких розмов, як він зазначав, Єфремов висловлювався, що вже час об'єднати українську молодь в нелегальну організацію „з метою підготування кадрів борців з радянським ладом та для поширювання ідей неминучої потреби відриву України від Росії”. Про майбутні завдання СУМу більш детально було сказано В. Дурдуківським: „Перше питання, яке належало розв'язати, було таке: що повинна уявляти з себе нова організація — чи нова окрема партія з суворо визначеною й детально розробленою програмою, чи вона буде широкою юнацькою організацією, яка має на меті об'єднати всіх юнаків-українців, що визнають потребу на ціонально-політичної самостійности України, що бажають і здатні боротися за цю самостійність з централістами большевиками. Щодо цього питання, то серед присутніх не було непогоджень, всі висловилися за те, що партійні рамці занадто вузькі для нової юнацької організації, яка має таке велике, таке широке завдання, як боротьба за самостійність України, що нова організація повинна бути в значній мірі юнацьким БУДом, себто повинна об'єднувати в собі всіх юнаків, незалежно від їхніх партійних спеціяльних переконань, об'єднувати виключно на ґрунті спільної боротьби за політичну самостійність України. Основне завдання нової широкої юнацької організації ясне вже з попереднього: це є систематична, плянова боротьба з большевиками за самостійність України. Для досягнення цієї головної мети, для реалізації цього найважливішого завдання члени організації повинні, можливо, швидше поширювати організацію, притягти до неї якнайбільше відповідного юнацтва, повинні усякими способами аґітувати серед молоді і взагалі серед знайомих за самостійність України, повинні підривати радвладу, повинні самі готуватися до участи в можливій активній боротьбі з большевиками за самостійність України.” СУМ мала програму, опрацьовану в основному Миколою Павлушковим, що носила національно-демократичний характер. В ній говорилось, що СУМ бореться за встановлення в Україні демократичної республіки з парламентом та президентом, за забезпечення прав усіх громадян та за встановлення приватної власності. Було розроблено Статут, який, за свідченням одного із членів центральної п'ятірки, включав такі положення: 1. Членом СУМ може бути кожний молодий українець, що підтримує програму організації. Кожен сумівець повинен приєднати нових членів, організовуючи їх на засадах суворої конспірації за принципом п'ятірки. 3. Кожен сумівець повинен сплачувати членські внески. 4. До СУМ можуть вступати тільки юнаки, згідно з козацькою традицією на Січі, куди жінок не допускали. Кожен сумівець мусив писягати в урочистій обстановці, що він залишиться в Спілці на все своє життя, а у випадку самостійного виходу зі Спілки або зради – застосовувалася найсуворіша кара, включно зі смертною карою. Сумівці мали віддавати десяту частину свого заробітку на організаційні потреби: купівлю друкарського приладдя, паперу для листівок, поїздок в терен та для інших технічних справ. У рядах СУМ панувала сувора конспірація. Кожного кандидата перевіряли двоє дійсних членів, спостерігаючи за його вчинками та поведінкою, проводячи з ним бесіди для вияснення політичних поглядів. Щодо безпосередньої участ СУМу в майбутньому повстанні, то М. Павлушков вже на судовому процесі зазначав: „Проектувалося, що в разі війни чи повстання, наша молодь, як особливо надійний елемент, утворить з себе, не змішуючись з іншими формуваннями, цілком окрему частину, яка, перебуваючи в розпорядженні загального штабу, виконуватиме спеціяльні особливо відповідальні завдання. Це передбачено й певним пунктом статуту; погоджувався з цим зо мною в приватних розмовах і Єфремов. Про це ж було багато розмов та суперечок і між нами, членами СУМу, на зборах під час наших зустрічей. Так було вирішено, що наша частина оперуватиме в самому місті, в Києві.” Це свідчення Павлушкова підтверджує вільність висловлювань в організації, широкі дискусії під час обговорення головних питань. Кінець 1925 р. й початок 1926 р. пройшли у вербувальній праці. В ці часи до СУМу прийшли активні його учасники: Вадим Куреня, Михайло Бовкун, Юрій Виноградов та інші. Для нових членів провадилися заняття, де ознайомлювалися з національно-політичними питаннями, чимало виготовлювалося літератури й т. ін. Збори СУМу відбувалися в помешканнях Матушівського, Слободяника та в приміщенні Академії Наук (ВУАН), де працював Павлушков. Через рік від початку діяльності СУМ перейшла від системи "п'ятірок" до системи гуртків, що засновувалися в освітніх закладах, на заводах, фабриках, по селах та у війську. Гурткова система давала можливість впливати на широкі кола молоді. Юнаків, що виявляли провідницькі риси, високу патріотичну свідомість та здатність до ведення нелегальної роботи, обирали до проводу гуртків, а згодом приймали в Спілку Одним з найважливіших відрізків діяльності СУМ був шкільний. Школа, в якій директором був В. Дурдуківський, проводила ідеологічну працю в напрямку, далекому від комунізму, хоч зовні мала вигляд звичайної радянської школи. Також в Чернігівській школі, де директором був проф. Г. Холодний, всі вчителі були ворогами влади і виховували дітей у націоналістичному дусі. Шкільна група виробила цілу систему поборювання радянської організації молоді – комсомолу. Здійснювалися також регулярні поїздки по містах та селах України, нелегально читалися реферати на актуальні теми, організовувалися осередки, проводилася освітня робота серед старшого покоління. Наталія Павлушкова у своїх спогадах подає відомості, що брат особисто організував сумівські осередки в Донбасі та на Кубані. Робилися також спроби поширення СУМ на всі українські поселення на території Радянського Союзу. Щодо релігійних справ, то Павлушков і Єфремов вважали, що релігія – це особиста справа кожної людини, але Церква як інститут повинна мати перевагу над іншими суспільними та громадськими установами і користуватися підтримкою держави. Немає сумніву, що широка діяльність, яку проводила організація, захопила також і церковне життя. Так, митрополлита УАПЦ Липківського, популярного у Наддніпрянщині, дивилися не лише як на представника найвищої церковної влади, духовного провідника, але й як на особу, яка стоїть на чолі українського самостійницького руху. 25 травня 1926 року у Парижі рукою більшовицького агента було вбито Симона Петлюру. СУМ стає активним агітатором цієї події серед українських громадян. Крім усної агітації, було поширено ряд ознайомлюючих творів, які написали члени СУМу (Павлушков, Матушівський), передруки з львівських видань (статті Д. Донцова, тощо) та інші. Під час панахиди С. Петлюрі (офіційно відправлялося за Іваном Франком), організованої УАПЦ в Софійському Соборі, СУМ організував поширення листівок в його пам'ять, які були кинуті після закінчення панахиди в натовп. Листівка починалася словами: „Люди, українці”... Далі йшло приблизно так: „Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки ж терпіти!...” Листівки такого ж змісту, уривки з промов, статей та листів Симона Петлюри розповсюджувались по вищих учбових закладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська. Широкий відгомін цієї події змусив вжити заходів щодо більшої законспірованості сумівського центру. В червні 1926 р. СУМ була включена до СВУ(Союз Визволення України), як автономна одиниця, з дещо зміненим центральним бюром. Варто сказати, що складовою частино СВУ СУМ стала з самого початку існування СВУ, проте мала досить широку автономію. Про включення 1926 року Єфремов розповідав: „Виконуючи доручення організаційного зібрання, ми (я, Дурдуківський, Гермайзе) знову мали нараду з Павлушковим, розповіли йому про заснування СВУ, про пляни щодо організації молоді й запропонували поставити організацію молоді в тісні стосунки з організацією старших. Порадившися з товаришами, Павлушков заявив нам про згоду на нашу пропозицію і таким чином СУМ зробилась однією з складових частин СВУ, хоч і на трохи інших підставах, ніж звичайні гуртки нашої організації. Поділяючись так само на окремі гуртки, об'єднані коло центрального гуртка, СУМ становила ніби самостійну організацію, але в своїх вчинках мусіла все ж підлягати керівництву центрального органу СВУ.” Поруч зі самим центром СУМу та його гуртками існували, так би мовити, нижчі гуртки молоді, що не належали до організації, а були підготовчими до неї. Керівниками їх були переважно члени СВУ. За інформацією М. Павлушкова, в Києві існували такі гуртки: 1) гурток О. Гермайзе з студентів Інститтуту Народної Освіти, що регулярно збирався у нього для вивчення української історії; 2) гурток В. Чехівського (відомого діяча-благовісника УАПЦ) з колишніх учнів школи В. Дурдуківського, що збирався раз на місяць; 3) гурток Скороходька; 4) гурток Л. Скрипникової, де регулярно проводилися бесіди на національно-освітні теми. Всі ці гуртки були засновані з метою об'єднати розпорошені молоді українські сили, дати їм певне національне виховання. Частина цієї молоді, з більш стійкими характерами, мала завербуватися безпосередньо до гуртків СВУ, з яких виходили організатори юнацтва. Решта ж по-старому лишалася в тих самих гуртках молоді, не будучи нічим формально зв'язаною, весь час перебуваючи під непомітним діянням своїх керівників-членів СВУ та своїх же товаришів із завербованих вже до складу молоді. В лютому 1927 р. відбулося святкування 10-тирічного ювілею Шевченківської школи й 20-річчя педагогічної діяльности її керівника - В. Дурдуківського. На цю урочистість з'їхалося багато колишніх вихованців школи з різних міст України й це дало нову змогу СУМові зміцнити зв'язок київського сектору з численними периферійними гуртками. Протягом всього 1927 й наступного 1928 років ця ділянка праці СУМу розширюється. Примусова колективізація, ведена окупантом в обставинах страшного терору, змусила СУМ перейти до відкритих дій. Члени СУМ Бендик, Крутько, Гризло, Горошко очолили селянські повстанські загони. До виступів проти більшовиків долучилися відділи Червоної Армії під проводом підпільників Кравця і Мостовенка. З багатьох сіл було вигнано або знищено комуністів, і лише після кривавих боїв більшовицьким військам вдалося придушити повстання. Відома доля одного з керівників повстання - Бендика. Його, після страшних тортур у катівнях ГПУ, було засуджено до розстрілу, але замість цього заслано на довгі роки до Сибіру. Дивом Бендику вдалося врятуватися, і під час Другої світової війни він повернувся до рідних країв, де приєднався до УПА і загинув у боротьбі за волю України. Весною 1929 року Спілка українськлї Молоді припинила існування внаслідок арешту своїх членів та членів Спілки Визволення України. За свідченням очевидців, СУМ була великою дієвою організацією, а її членство відігравало помітну роль у русі національного спротиву 30-х років на Україні.