Євген Побігущий-
Полковник Євген Рен-Побігущий є видатним українським військовим, який брав участь у визвольних змаганнях ще в лавах Української Галицької армії (УГА) у 1918-1920рр.
З половини 1920-х рр. він служить у польському війську та закінчує старшинську школу й стає офіцером.
На початку Другої світової війни був командиром ДУН в ранзі майора, командував одним з двох леґіонів ДУН - "Роланд" (на чолі другого - "Нахтіґаль" - стояв майбутній командир УПА сотник Роман Шухевич), а після з'єднання леґіонів - цілістю (Р. Шухевич був його заступником).
Далі, в Дивізії "Галичина" (1943-1945) автор також мав ранг майора, і таким чином був одним з двох високих старшин-українців (другим був майор артилерійського дивізіону Микола Палієнко, також колишній старшина польської армії, що згинув під Бродами в липні 1944 р.).
Після закінчення війни Євген Побігущий брав участь у "Вартівничих сотнях", створених у Західній Німеччині в 1950-х рр., активно працював в АБН (Антибольшевицький Блок Народів), організованому провідниками ОУН Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком.
Євген Рен-"Побігущий" відзначився активною працею із сумівською молоддю, за що, у 1978 році на Світоаому Конгресі був відзначений IV ступенем виховника СУМ.
У його мемуарах "Мозаїка моїх споминів" є окремий розділ присвячений сумівському таборуванню.
В ТАБОРАХ СУМІВСЬКОЇ МОЛОДІ
Ще працюючи в Українській Санітарно-Харитативній Службі, я влаштував у 1953 році, у співпраці з СУМ перший табір для сумівської молоді в Шонґав, і був комендантом того табору. Місце було добре, з здоровим підгірським повітрям. Дуже важко було роздобути намети, і ті, що їх удалось придбати не були захисні від дощу — протікали. На щастя в тому році не дощіло багато. Були в тому таборі теж і діти Степана Бандери. Одного разу він приїхав відвідати дітей і залишився в таборі на нічліг, але не хотів спати в наметі, а спав на землі під лісом.
Майже кожнорічну свою відпустку від 1957 року я проводив у літніх сумівських таборах, як виховник, у Бельгії, Зах. Німеччині, Великій Британії, ЗСА.
Сумівські табори в Бельгії
Перший раз я був у таборі старших сумівців, що відбувся продовж одного тижня, від 21 — 28 липня 1957 року, в Нієпорт, у гарній приморській околиці. Цей табір був зорганізований при таборі ІМКА. Погода була чудова, і завжди можна було купатися в морі. Виховні гутірки проводили з молоддю запрошені гості. Крім мене був у таборі о. д-р Б. Курилас, який щодня служив Службу Божу. Гутірки були з українсь¬кої літератури, історії, суспільно-релігійного й національного життя та інші. В таборі не було тоді багато сумівської молоді, але вона багато скористала й жалкувала, що табір тривав усього один тиждень.
У 1960 році я побував у таборі в місцевості Маркур. Зорганізували цей табір СУМ і УДК, в Арденах. Спершу там відбувся чотириденний курс виховників і старших юнаків та юначок СУМ. З цього курсу скористали 40 осіб. Відкрив його голова ЦУ КУ СУМ мґр Омелян Коваль, присвячуюючи його пам'яті першого організатора СУМ бл. пам. Миколи Павлушкова. В часі курсу були гутірки, виклади, практичні вправи й дозвілля. Виховниками й викладачами були: мґр Омелян Коваль, мґр Євген Гановський, о. радн. Іван Кіт, полк. Євген Рен, д-р Володимир Попович, мґр Григорій Ощипко і о. М. Когут. Юнацький табір тривав три тижні, з участю 110 осіб сумівської молоді. Комендантом табору був мґр Євген Га¬новський, гол. виховник — полк. Євген Рен, виховники: п-ні О. Вітошинська, В. Дратвінська, О. Зайченко, В. Дерев'янка. Допомагали у вишкільній праці теж: старші юнаки й юначки, що пройшли виховний курс. Таборування закінчено сумівським здвигом у Льєжі. З цього табору я зберіг дуже приємне враження і спогад. У літньому таборі в сумівській оселі Франкополе в Бельгії, побував я від десятого до тридцятого липня 1966 року, коли-то саме там відбулося величаве посвячення тієї оселі, і закін¬чення сумівського здвигу. Посвятив оселю архиєпископ Іван Бучко. Про цю врочистість добре було написано в газеті "Вісті", з якої подаю тут деякі уривки:
"Посвячення оселі — Франкополе відбулося дня 10 липня 1966 року. Прибули теж гості з Франції і Німеччини. Перед брамою вітали владику архиєпископа голова ЦК СУМ і се¬кретар УДК мґр Омелян Коваль, члени комітету оселі — інж. 3. Витязь і мґр Григорій Ощипко. Діти в національному одязі й сумівському, кидали польові квіточки під ноги владиці, який перетяв стрічку — символічний вхід до оселі. На тлі чудової гірської панорами, владика в сослуженні ген. вікарія о. шамб. Григорія Факунчака, о. д-р. шамб. Мирослава Марусина, о. радн. Івана Кота, о. Сеґерса і о. А. Бульса, відслужив Архиєрейську Службу Божу і сказав зворушливу патріотичну проповідь. Багато вірних приступили до св. Причастя...
Кухнею завідувала п-ні М. Кобилянська. Присутні подивляли їдальню, дбайливо перебудовану зі стайні та влаштовану в старому стилі. Цю їдальню перебудовано й улаштовано завдяки добровільній праці наших громадян, що приїжджали до оселі вкінці кожного тижня, і там працювали.
Того ж дня відбулося в оселі святкове відкриття сумівського вишкільного табору, що відбувався в тій оселі продовж трьох тижнів. До святочної збірки станули понад 100 осіб юнацтва, в тому числі десятеро сумівців з Франції. Кожний з учасників цього врочистого дня відчув, що українська спільнота в Бельгії зробила великий крок уперед. Відчула це також і молодь, що знайшлася наче на клаптику України, де є свій закон і своя влада, де і є той могутній чинник, якого важко чим іншим заступити. При дальшій поставі громадянства і підтримці всіх, кому дорога наша молодь, оселя Франкополе стане дійсним виховним центром...
Здвиг СУМ на Франкополі відбувся в закінчення табору, 30.7.1966 року, і захоплював усіх своєю небуденною атмосферою, чогось рідного, зворушливого, дорогого серцю. Франкополе своїми довколишніми лісами нагадувало казкові картини з Франкового "Лиса Микити", в шумі води, що струєю вривається з муру на подвір'я, вчувався відгомін карпатських ручаїв з "Захара Беркута", а каміння, з якого збудовані будинки оселі нагадувало працю "каменярів". На тому природному тлі юнацтво вивело танці під мистецьким керівництвом п. Михайла Ткачука з Великої Британії і п-ні К. Госейко з Франції, а ці танці були наче відтворенням чару українського минулого. Бадьорі пісні юнацтва, промови..."
Крім тих таборів, де я завжди був виховником чи вишкільником молоді, мені довелось побувати ще кілька разів у таборі — оселі Франкополе, а ця оселя розбудовувалась щораз краще з коленим роком.
Молодь у сумівських таборах у Бельгії була незвичайно добре вихована, і виховна праця була вдячна. Невтомним виховником молоді був завжди голова СУМ, мґр Омелян Коваль, який, незважаючи на свої різні обов'язки і редагування двох місячників, усе знаходив час, щоб приїхати до табору й мати гутірки з молоддю. Також його діти від шостого року життя були все учасниками сумівських літніх таборів. Найстарший син Зенон, був добрим організатором, і влаштовував для молоді різні спортові змагання, гри та ін. В одному з перших сумівських таборів, я звернувся до шестилітньої доні мґра Омеляна Коваля, Зірки, щоб вона покликала мені когось з хлопців. Вона відповіла мені, що "дівчатам заборонено йти до наметів юнаків". Це був чи не найкращий показник доброго виховання сумівської молоді. Тому й кожного року збільшувалося число сумівської молоді в оселі, а також і старші громадяни почали споруджувати собі літні домики біля оселі.
Правда, траплялися труднощі з мовою, бо декотрі діти додавали до української мови французьку. Явище звичайне в кожній еміґрації. Загально ж молодь була завжди вельми вдоволена з такого таборування, серед чудової природи й справді треба бути вдячними проводові і громадянству, що виховали таку добру молодь.
Сумівські табори в ЗСА
У 1973 році я відбув поїздку до ЗСА, і там на запрошення Крайової Управи СУМ був по черзі виховником у трьох літніх таборах. Відвідував там також пластовий табір. Безумовно, що табори в ЗСА набагато багатші ніж: у Західній Европі. Це відразу помітно по будинках, устаткуванні, кухні, загально по всім, що було в таборах. Оселя "Барабу" над рікою, це прямо вимріяне місце для відпочинку й виховання молоді. Довкола прекрасні ліси, з горіховими деревами, чиста гірська вода, чудовий вид з табору на всю околицю.
Дисципліна в сумівських таборах у ЗСА була добра, але кидалось у вічі, що молодь там привикла до вигод. Наприклад, не звикла до далекого марширування.
Таборові проводи творять добрі сили з багатим досвідом, а разом з матеріяльними можливостями це дає змогу влаштовувати табори на доброму вишкільному рівні.
Молодь ставилася серйозно до гутірок, і слухала їх увалено. В мене залишилась гарна переписка з багатьма сумівцями та з їхніми батьками й я завжди приємно згадую мій побут у сумівських таборах у ЗСА.
Сумівські табори у Великій Британії
Не пригадую вже всіх таборів, у яких мені довелось побувати, бо тоді не мав часу вести щоденника. У серпні 1959 року, був я в сумівському таборі в оселі Союзу Українців у Великій Британії "Сиденгирст" у селі Чіддінґфолді, Саррей. В цій оселі є старовинний головний будинок, а також багацько різних підтропічних дерев і кущів, що їх розвів там колишній власник-ботанік. Околиця прекрасна, але недогідна для прогульок і маршу. Немає там теж де купатися.
Тоді в таборі були майже самі діти. Сьогодні всі вони вже Одружені. Всі вони діти кол. вояків, і були добре виховані. Наприклад, один хлопчина зламав собі руку. Це трапилось саме після гутірки про сильну волю. Медсестрою у таборі була моя дружина. Вона і я пригадали йому про ту гутірку. Ми бачили, що він терпів сильний біль, але не плакав, лише часом у сні стогнав. Подібних випадків було більше. Одного разу привезли дітям у подарунку велику коробку тістечок. Вона стояла в коридорі й ніхто з дітей не взяв без дозволу ані одного тістечка. Послух і здисциплінованість видно було на кожному кроці, як теж респект і пошану до старших, до виховників. Гутірки теж слухали уважно. Приємно було поговорити з батьками, що приїжджали відвідувати своїх дітей. Вони цікавилися в першу чергу, як поводяться їхні діти, чи слухаються, чи чемні… Видно було, що діти привикли вже отримувати порядок; вони дбайливо слали собі свої ліжка, викладали всякими камінчиками тризуби перед наметами, не квапилися за всякими ласощами. На ватрах улаштовували річні дрібні скечі. Хочу відмітити, що ватри були справжніми виховними імпрезами для дітей, і залишали приємне вражен¬ня у виховників і гостей. Всі ми почувалися в тому таборі, як одна велика сім'я.
Найбільше працював у підготові табору та його проведені тодішній голова КУ СУМ п. Ярослав Деременда. Його праця була під тим оглядом подібна до праці мґр Омеляна Коваля. Він був наче батько для молоді. Відомо, що коменданти таборів є найбільш відповідальні особи в таборах. У "Сиденгирсті" я бачив такого коменданта, що про нього наче писав Іван Франко у "Причті про дерева», що король дерев "щоб і пан він наш був і слуга і дорога..." Таким був п. Михайло Гринюк, який завжди перший вставав уранці й останній у таборі лягав спати. Він провіряв усе в таборі, був на гутірках, успівав ще говорити в "таборовому радіо", проводив підготовку до ватри, займався виховною програмою, наглядав за кухнею, допильновував постачання харчів.
Медсестрою була моя дружина. їй говорили, що хворих дітей у таборах буває мало, але того року хворих дітей було багато, і вона мала доволі багато праці, та ще й один хлопчи¬на зламав руку, про що я вже згадував.
Що цікаво було в таборі, це те, що весь персонал творив наче одну сім'ю. А були це особи з вищою освітою, чи кол. вояки, чи звичайні робітники. Всі шанували себе взаємно і респектували висловлені думки одні одних. З молоді тоді найбільше нам помагали дві сестри Марійка та Ірка Гавришко. Всі тоді ми вважали сумівців нашими дітьми, бо й справді, всі юнаки й юначки були тоді ще дітьми. Треба ще й згадати з пошаною всіх виховників, що працюючи важко фізично цілий рік, — свою відпустку віддавали для виховання молоді. Це безумовно була велика посвята з їхньої сторони.
Що я тоді замітив, побуваючи в різних таборах у Бельгії, Зах. Німеччини, Америці та у Великій Британії, — це великий ентузіязм до праці в ділянці виховання української патріотичної молоді. Всі тоді розуміли, що молодь, це наше майбуття, і для її виховання не можна жаліти ані часу ні праці.
Відвідували ми також табори Пласту. Всюди нас сердечно вітали й при такій нагоді обговорювали нераз різні питання і методи виховання української молоді, всякі можливості співпраці обидвох українських молодечих організацій. Ще працюючи в школі в Обернцені а відтак у Ерлянґені, їздив я тоді з цілою клясою на пластове Джамборі в Альпах, у Гарніш-Партенкірхені.
