Микола Климишин "Справи Пласту і СУМ"

Поточна версія на 10:46, 5 червня 2008

Микола Климишин є однією із легендарних постатей в ОУН.

Він працював у одній Екзекутиві ОУН разом із Степаном Бандерою, згодом, разом із Провідником був засуджений на довічне ув'язнення. Відбував покарання у польських тюрмах, пізніше звільнився, організовував похідні групи ОУН на Північ та Схід, був заарештований нацистами й відбув термін у концтаборі Авшвіц (Освєнцим). Після війни Микола Климишин був тереновим провідником на Німеччину.

Відтак, він особисто належав до кола тих осіб, які творили СУМ в діаспорі. Нижче пропонуємо розділ із другого тому спогадів Миколи Климишина "В поході до волі". Слід зауважити, що там є окремі неточності, коли йдеться про членство дітей Степана Бандери в Пласті, адже пізніше вони таки стануть членами Спілки Української Молоді.

Справи Пласту і СУМ

Пригадується мені одна справа, яка мала, та ще й досі має далекойдучі наслідки. Нас було вісім, а може і десять людей. Ми зійшлися, щоб порадитись у тій справі.

То був час, пригадаймо, коли люди були по таборах цілими родинами і з дітьми - малими, більшими і вже великими. Нічого вони тоді не мали до роботи, тільки журитися - що ж воно далі буде? Вслухались, та ще й як, у кожну новину, що завтра може бути. А діти - як діти, бавляться собі... а дні йдуть і то дуже швидко. Що то з того вийде?..

Коло Кавфборену, на селі жив Сірий Лев. Не бійтеся, то Северин Левицький. Дуже заслужений пластовий діяч у міжвоєнному часі. Особисто, або з розмов, майже всі його в Галичині знали.

Не пригадую я вже собі, як ми з ним сконтактувалися, але постановили скликати нараду, щоб відновити на еміграції в таких тяжких таборових умовах Пласт. На тій нараді нас було порівну членів ОУН з західньої і східньої України. Все то були провідні члени ОУН. Перед нами виникла дилема: Пласт чи СУМ? Ми на ту тему вже багато тижнів сперечались.

Микола Климишин. Світлина з 1949 року

В Організації було дуже багато українців зі східніх земель. Ми були тим надзвичайно раді. То був результат нашої серйозної праці з людьми в Східній Україні під час німецької окупації. У нас, західніх українців, Пласт мав здавна свої славні традиції. Майже всі в Організації, від найвищого керівника, до рядового члена, - колишні пластуни. А може я і зле сказав, чому колишні? Пластуни!

Від Шухевича, Бандери, Дмитра Мирона, Гасина, Грицая, Рака, Лозинського, Микити і мене. Самі пластуни.

А серед східніх українців така сама пошана і добра слава була про СУМ.

На тій нараді, як я вже згадував, було порівну і тих і тих. Якось так трапилось, я й сам не знаю... Ми всі знали і над тим дискутували дуже довго, що батьки, які були зі Сходу, хотіли б, щоб їхні діти належали до СУМ, а не до Пласту, якщо вже буде якась організація для молоді. А, навпаки, західняки - радо віддали б своїх дітей до вишколу в Пласт, як тільки він відновиться. На тій нараді були присутніми: Ярослав Рак, Іван Микита, я, здається Євген Лозинський, Петро Мірчук, Юліян Заблоцький, професор Іван Вовчук, професор Григорій Ващенко, Сердюк і Гришко.

Ми почали ту справу обмірковувати з усіх сторін. Це забрало часу до пізнього вечора. Остаточно ми приняли рішення: нас є тут багато, то вистачить і на Пласт і на СУМ.

Я до сьогодні так і не можу для себе вирішити - чи то було правильне рішення, чи фатальне. Та наша постанова мала величезне значення, яке поставило свою печатку на дальшу історію еміграції.

Було в тій постанові, що Я. Рак буде від нас головним представником і повинен очолити відновлений Пласт. Цієї постанови вимагали умови, бо через декілька днів якраз вже скликали збори всіх пластунів і прихильників Пласту.

Я собі пригадую, що ми, тобто Провід ОУН на німецькім терені, організували транспорт для Северина Левицького, щоб і він приїхав на ті збори.

На зборах про відновлення Пласту ми мали тяжку ситуацію, бо переважна кількість вихованої в Пласті молоді стала в часі війни до лав УПА - вони були командирами, старшинами і підстаршинами. Одні з них полягли геройською смертю, або були в концентраційних таборах в Сибірі, а інші в той час продовжували надзвичайно тяжку і криваву боротьбу на життя і смерть, бо російська імперія, по закінченні Другої світової війни, спрямувала свої основні сили на боротьбу з УПА.

Тож на еміграції були тільки нечисленні пластуни-націоналісти - ті хто щасливо перебув німецькі тюрми і концентраційні табори. Але було багато не прихильних до ОУН-УПА пластунів, які не брали участи у визвольній боротьбі, не пішли й до Дивізії, тільки намагались різними способами пройти неушкоджено через воєнний час мов поміж дощ, і тепер вони на залі творили велику більшість. В такій ситуації ми не могли мати великої надії, що нам все так вдасться, як ми заплянували.

І дійсно так воно й сталося. Наші противники на зборах мали велику перевагу й, коли прийшло до вибору Головної Управи, ми поставили нашим кандидатом на голову Ярослава Рака, а наші противники Фіґоля Атанаса. Фіґоль дістав велику більшість голосів. Так само й ціла Управа мала у свойому складі переважаючу більшість наших противників, або індеферентних, а наших було мінімальне число. Це мало опісля дуже некорисні для нас наслідки. Пласт стало був під впливом наших противників.

За те СУМ був під нашим впливом неподільно. Одне було недотягнення в СУМ-і, що СУМ приймав у члени молодь від 16-того року життя, а Пласт від наймолодших літ. Тому багато дітей членів ОУН належали до Пласту. На приклад, діти Степана Бандери належали до Пласту. Але така засада в СУМ-і була тільки в часі побуту нашої еміграції в Німеччині, за два або три роки пізніше, коли наша еміграція вже була майже повністю в заокеанських країнах, ситуація змінилася. Тоді змінено ту постанову в СУМ-і й зачали принимати до СУМ-у дітей шкільного віку. Це частинно направило ту помилку, але тільки частинно, бо ті діти, які вже були в Пласті, так зжилися, що вже на завжди залишилися в Пласті. Так сталося з дітьми С. Бандери й багато іншими, між якими були й мої діти.