Мирон Левицький. Художні твори
(Нова сторінка: [[{{ns:image}}:Myron_Levyts'kyy.jpg|right]] [[{{ns:image}}:Myron_Levyts'kyy.jpg|left]]) |
|||
| (2 проміжні версії одного користувача не показані) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| + | [[{{ns:image}}:Levyts'kyy.jpg|left]] | ||
[[{{ns:image}}:Myron_Levyts'kyy.jpg|right]] | [[{{ns:image}}:Myron_Levyts'kyy.jpg|right]] | ||
| − | + | ||
| + | '''Мирон Левицький''' є самобутній український художник, що більшість свого життя прожив у Канаді. Мистецький шлях М. Левицького проліг від школи (і неминучого впливу) Олекси Новаківського у Львові через французьке мистецтво (Сезан, Бонар, Ренуар, Брак) до вироблення власних виражальних засобів, що вирізняли його з-поміж інших художників. Втім, попри його добре знання західноєвропейського мистецтва, найважливішу роль відігравала українська духовна спадщина, українська національна культура у всьому її розмаїтті. | ||
| + | |||
| + | М. Левицький більшу частину свого життя провів на чужині, але ніколи не забував рідного Львова. Можливість подорожувати по світу, вивчати мистецтво Західної Європи він використовував, щоби збагатити передусім українську культуру. Він виявив яскраве обдарування у різних ділянках: графіці, книжковій ілюстрації, живописі, церковній монументалістиці, кожну з яких збагатив рисами виробленого ним самим стилю. | ||
| + | |||
| + | Вивчаючи стародавні українські ікони в Історичному музеї Львова, М. Левицький захопився іконописом. Пізніше, уже в еміграції, коли він сам почав писати ікони, ці студії, а також подорожі Гуцульщиною дуже придалися йому. Щоправда, він не сліпо йшов за першоджерелами, а трансформував давні біблійні образи й сюжети засобами модерного мистецтва. Мистець зберіг яскраву життєрадісну, світлоносну палітру, що єднає його твори з гуцульськими і покутськими народними іконами на склі, але переосмислив тональність. Народні майстри використовували насичені чисті кольори – червоний, зелений, синій. Драматичного ефекту і особливого психологічного напруження досягалося за рахунок прямого зіставлення (без тіней і півтонів) теплих і холодних барв. Натомість колористика М. Левицького – імпресіоністична, легка, те ж домінування зеленого, червоного пом’якшується жовтим та жовтогарячим (дався взнаки вплив гуцульського народного декоративно-прикладного мистецтва – гаряча палітра писанок, вишиванок, тканих виробів). | ||
| + | |||
| + | Важливе місце у спадщині М. Левицького посідає графіка, у якій він довів лінію до максимально виразної досконалости, до того рівня експресивности, коли вона стає не тільки засобом творення певного образу, а й подає його психологічну характеристику. Особливо це виявилося в екслібрисах (окрему книгу про них видала д-р Д. Даревич). У цьому жанрі мистець виявив себе не лише блискучим знавцем графічних прийомів моделювання образу, а також зумів психологічно глибоко схарактеризувати визначальні риси духовних зацікавлень осіб, для яких творилися ці екслібриси. | ||
Поточна версія на 00:33, 5 червня 2008
Мирон Левицький є самобутній український художник, що більшість свого життя прожив у Канаді. Мистецький шлях М. Левицького проліг від школи (і неминучого впливу) Олекси Новаківського у Львові через французьке мистецтво (Сезан, Бонар, Ренуар, Брак) до вироблення власних виражальних засобів, що вирізняли його з-поміж інших художників. Втім, попри його добре знання західноєвропейського мистецтва, найважливішу роль відігравала українська духовна спадщина, українська національна культура у всьому її розмаїтті.
М. Левицький більшу частину свого життя провів на чужині, але ніколи не забував рідного Львова. Можливість подорожувати по світу, вивчати мистецтво Західної Європи він використовував, щоби збагатити передусім українську культуру. Він виявив яскраве обдарування у різних ділянках: графіці, книжковій ілюстрації, живописі, церковній монументалістиці, кожну з яких збагатив рисами виробленого ним самим стилю.
Вивчаючи стародавні українські ікони в Історичному музеї Львова, М. Левицький захопився іконописом. Пізніше, уже в еміграції, коли він сам почав писати ікони, ці студії, а також подорожі Гуцульщиною дуже придалися йому. Щоправда, він не сліпо йшов за першоджерелами, а трансформував давні біблійні образи й сюжети засобами модерного мистецтва. Мистець зберіг яскраву життєрадісну, світлоносну палітру, що єднає його твори з гуцульськими і покутськими народними іконами на склі, але переосмислив тональність. Народні майстри використовували насичені чисті кольори – червоний, зелений, синій. Драматичного ефекту і особливого психологічного напруження досягалося за рахунок прямого зіставлення (без тіней і півтонів) теплих і холодних барв. Натомість колористика М. Левицького – імпресіоністична, легка, те ж домінування зеленого, червоного пом’якшується жовтим та жовтогарячим (дався взнаки вплив гуцульського народного декоративно-прикладного мистецтва – гаряча палітра писанок, вишиванок, тканих виробів).
Важливе місце у спадщині М. Левицького посідає графіка, у якій він довів лінію до максимально виразної досконалости, до того рівня експресивности, коли вона стає не тільки засобом творення певного образу, а й подає його психологічну характеристику. Особливо це виявилося в екслібрисах (окрему книгу про них видала д-р Д. Даревич). У цьому жанрі мистець виявив себе не лише блискучим знавцем графічних прийомів моделювання образу, а також зумів психологічно глибоко схарактеризувати визначальні риси духовних зацікавлень осіб, для яких творилися ці екслібриси.
