CYMwiki - Внесок користувача [uk]

Євген Побігущий-

2008-05-31T17:17:08Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:Ren_spogady.jpg|left]]

''Полковник '''Євген Рен-Побігущий''' є видатним українським військовим, який брав участь у визвольних змаганнях ще в лавах Української Галицької армії (УГА) у 1918-1920рр.''

''З половини 1920-х рр. він служить у польському війську та закінчує старшинську школу й стає офіцером.''

''На початку Другої світової війни був командиром ДУН в ранзі майора, командував одним з двох леґіонів ДУН - "Роланд" (на чолі другого - "Нахтіґаль" - стояв майбутній командир УПА сотник Роман Шухевич), а після з'єднання леґіонів - цілістю (Р. Шухевич був його заступником).''

''Далі, в Дивізії "Галичина" (1943-1945) автор також мав ранг майора, і таким чином був одним з двох високих старшин-українців (другим був майор артилерійського дивізіону Микола Палієнко, також колишній старшина польської армії, що згинув під Бродами в липні 1944 р.).''

''Після закінчення війни Євген Побігущий брав участь у "Вартівничих сотнях", створених у Західній Німеччині в 1950-х рр., активно працював в АБН (Антибольшевицький Блок Народів), організованому провідниками ОУН Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком.''

''Євген Рен-"Побігущий" відзначився активною працею із сумівською молоддю, за що, у 1978 році на Світоаому Конгресі був відзначений IV ступенем виховника СУМ.''

''У його мемуарах "Мозаїка моїх споминів" є окремий розділ присвячений сумівському таборуванню.''

'''В ТАБОРАХ СУМІВСЬКОЇ МОЛОДІ'''

Ще працюючи в Українській Санітарно-Харитативній Службі, я влаштував у 1953 році, у співпраці з СУМ перший табір для сумівської молоді в Шонґав, і був комендантом того табору. Місце було добре, з здоровим підгірським повітрям. Дуже важко було роздобути намети, і ті, що їх удалось придбати не були захисні від дощу — протікали. На щастя в тому році не дощіло багато. Були в тому таборі теж і діти Степана Бандери. Одного разу він приїхав відвідати дітей і залишився в таборі на нічліг, але не хотів спати в наметі, а спав на землі під лісом.

Майже кожнорічну свою відпустку від 1957 року я проводив у літніх сумівських таборах, як виховник, у Бельгії, Зах. Німеччині, Великій Британії, ЗСА.

''Сумівські табори в Бельгії''

Перший раз я був у таборі старших сумівців, що відбувся продовж одного тижня, від 21 — 28 липня 1957 року, в Нієпорт, у гарній приморській околиці. Цей табір був зорганізований при таборі ІМКА. Погода була чудова, і завжди можна було купатися в морі. Виховні гутірки проводили з молоддю запрошені гості. Крім мене був у таборі о. д-р Б. Курилас, який щодня служив Службу Божу. Гутірки були з українсь¬кої літератури, історії, суспільно-релігійного й національного життя та інші. В таборі не було тоді багато сумівської молоді, але вона багато скористала й жалкувала, що табір тривав усього один тиждень.

У 1960 році я побував у таборі в місцевості Маркур. Зорганізували цей табір СУМ і УДК, в Арденах. Спершу там відбувся чотириденний курс виховників і старших юнаків та юначок СУМ. З цього курсу скористали 40 осіб. Відкрив його голова ЦУ КУ СУМ мґр Омелян Коваль, присвячуюючи його пам'яті першого організатора СУМ бл. пам. Миколи Павлушкова. В часі курсу були гутірки, виклади, практичні вправи й дозвілля. Виховниками й викладачами були: мґр Омелян Коваль, мґр Євген Гановський, о. радн. Іван Кіт, полк. Євген Рен, д-р Володимир Попович, мґр Григорій Ощипко і о. М. Когут. Юнацький табір тривав три тижні, з участю 110 осіб сумівської молоді. Комендантом табору був мґр Євген Га¬новський, гол. виховник — полк. Євген Рен, виховники: п-ні О. Вітошинська, В. Дратвінська, О. Зайченко, В. Дерев'янка. Допомагали у вишкільній праці теж: старші юнаки й юначки, що пройшли виховний курс. Таборування закінчено сумівським здвигом у Льєжі. З цього табору я зберіг дуже приємне враження і спогад.
У літньому таборі в сумівській оселі Франкополе в Бельгії, побував я від десятого до тридцятого липня 1966 року, коли-то саме там відбулося величаве посвячення тієї оселі, і закін¬чення сумівського здвигу. Посвятив оселю архиєпископ Іван Бучко. Про цю врочистість добре було написано в газеті "Вісті", з якої подаю тут деякі уривки:

"Посвячення оселі — Франкополе відбулося дня 10 липня 1966 року. Прибули теж гості з Франції і Німеччини. Перед брамою вітали владику архиєпископа голова ЦК СУМ і се¬кретар УДК мґр Омелян Коваль, члени комітету оселі — інж. 3. Витязь і мґр Григорій Ощипко. Діти в національному одязі й сумівському, кидали польові квіточки під ноги владиці, який перетяв стрічку — символічний вхід до оселі. На тлі чудової гірської панорами, владика в сослуженні ген. вікарія о. шамб. Григорія Факунчака, о. д-р. шамб. Мирослава Марусина, о. радн. Івана Кота, о. Сеґерса і о. А. Бульса, відслужив Архиєрейську Службу Божу і сказав зворушливу патріотичну проповідь. Багато вірних приступили до св. Причастя...

Кухнею завідувала п-ні М. Кобилянська. Присутні подивляли їдальню, дбайливо перебудовану зі стайні та влаштовану в старому стилі. Цю їдальню перебудовано й улаштовано завдяки добровільній праці наших громадян, що приїжджали до оселі вкінці кожного тижня, і там працювали.

Того ж дня відбулося в оселі святкове відкриття сумівського вишкільного табору, що відбувався в тій оселі продовж трьох тижнів. До святочної збірки станули понад 100 осіб юнацтва, в тому числі десятеро сумівців з Франції. Кожний з учасників цього врочистого дня відчув, що українська спільнота в Бельгії зробила великий крок уперед. Відчула це також і молодь, що знайшлася наче на клаптику України, де є свій закон і своя влада, де і є той могутній чинник, якого важко чим іншим заступити. При дальшій поставі громадянства і підтримці всіх, кому дорога наша молодь, оселя Франкополе стане дійсним виховним центром...

Здвиг СУМ на Франкополі відбувся в закінчення табору, 30.7.1966 року, і захоплював усіх своєю небуденною атмосферою, чогось рідного, зворушливого, дорогого серцю. Франкополе своїми довколишніми лісами нагадувало казкові картини з Франкового "Лиса Микити", в шумі води, що струєю вривається з муру на подвір'я, вчувався відгомін карпатських ручаїв з "Захара Беркута", а каміння, з якого збудовані будинки оселі нагадувало працю "каменярів". На тому природному тлі юнацтво вивело танці під мистецьким керівництвом п. Михайла Ткачука з Великої Британії і п-ні К. Госейко з Франції, а ці танці були наче відтворенням чару українського минулого. Бадьорі пісні юнацтва, промови..."

Крім тих таборів, де я завжди був виховником чи вишкільником молоді, мені довелось побувати ще кілька разів у таборі — оселі Франкополе, а ця оселя розбудовувалась щораз краще з коленим роком.

Молодь у сумівських таборах у Бельгії була незвичайно добре вихована, і виховна праця була вдячна. Невтомним виховником молоді був завжди голова СУМ, мґр Омелян Коваль, який, незважаючи на свої різні обов'язки і редагування двох місячників, усе знаходив час, щоб приїхати до табору й мати гутірки з молоддю. Також його діти від шостого року життя були все учасниками сумівських літніх таборів. Найстарший син Зенон, був добрим організатором, і влаштовував для молоді різні спортові змагання, гри та ін. В одному з перших сумівських таборів, я звернувся до шестилітньої доні мґра Омеляна Коваля, Зірки, щоб вона покликала мені когось з хлопців. Вона відповіла мені, що "дівчатам заборонено йти до наметів юнаків". Це був чи не найкращий показник доброго виховання сумівської молоді. Тому й кожного року збільшувалося число сумівської молоді в оселі, а також і старші громадяни почали споруджувати собі літні домики біля оселі.

Правда, траплялися труднощі з мовою, бо декотрі діти додавали до української мови французьку. Явище звичайне в кожній еміґрації. Загально ж молодь була завжди вельми вдоволена з такого таборування, серед чудової природи й справді треба бути вдячними проводові і громадянству, що виховали таку добру молодь.

''Сумівські табори в ЗСА''

У 1973 році я відбув поїздку до ЗСА, і там на запрошення Крайової Управи СУМ був по черзі виховником у трьох літніх таборах. Відвідував там також пластовий табір. Безумовно, що табори в ЗСА набагато багатші ніж: у Західній Европі. Це відразу помітно по будинках, устаткуванні, кухні, загально по всім, що було в таборах. Оселя "Барабу" над рікою, це прямо вимріяне місце для відпочинку й виховання молоді. Довкола прекрасні ліси, з горіховими деревами, чиста гірська вода, чудовий вид з табору на всю околицю.

Дисципліна в сумівських таборах у ЗСА була добра, але кидалось у вічі, що молодь там привикла до вигод. Наприклад, не звикла до далекого марширування.

Таборові проводи творять добрі сили з багатим досвідом, а разом з матеріяльними можливостями це дає змогу влаштовувати табори на доброму вишкільному рівні.

Молодь ставилася серйозно до гутірок, і слухала їх увалено. В мене залишилась гарна переписка з багатьма сумівцями та з їхніми батьками й я завжди приємно згадую мій побут у сумівських таборах у ЗСА.

''Сумівські табори у Великій Британії''

Не пригадую вже всіх таборів, у яких мені довелось побувати, бо тоді не мав часу вести щоденника. У серпні 1959 року, був я в сумівському таборі в оселі Союзу Українців у Великій Британії "Сиденгирст" у селі Чіддінґфолді, Саррей. В цій оселі є старовинний головний будинок, а також багацько різних підтропічних дерев і кущів, що їх розвів там колишній власник-ботанік. Околиця прекрасна, але недогідна для прогульок і маршу. Немає там теж де купатися.

Тоді в таборі були майже самі діти. Сьогодні всі вони вже Одружені. Всі вони діти кол. вояків, і були добре виховані. Наприклад, один хлопчина зламав собі руку. Це трапилось саме після гутірки про сильну волю. Медсестрою у таборі була моя дружина. Вона і я пригадали йому про ту гутірку. Ми бачили, що він терпів сильний біль, але не плакав, лише часом у сні стогнав. Подібних випадків було більше. Одного разу привезли дітям у подарунку велику коробку тістечок. Вона стояла в коридорі й ніхто з дітей не взяв без дозволу ані одного тістечка. Послух і здисциплінованість видно було на кожному кроці, як теж респект і пошану до старших, до виховників. Гутірки теж слухали уважно. Приємно було поговорити з батьками, що приїжджали відвідувати своїх дітей. Вони цікавилися в першу чергу, як поводяться їхні діти, чи слухаються, чи чемні… Видно було, що діти привикли вже отримувати порядок; вони дбайливо слали собі свої ліжка, викладали всякими камінчиками тризуби перед наметами, не квапилися за всякими ласощами. На ватрах улаштовували річні дрібні скечі. Хочу відмітити, що ватри були справжніми
виховними імпрезами для дітей, і залишали приємне вражен¬ня у виховників і гостей. Всі ми почувалися в тому таборі, як одна велика сім'я.

Найбільше працював у підготові табору та його проведені тодішній голова КУ СУМ п. Ярослав Деременда. Його праця була під тим оглядом подібна до праці мґр Омеляна Коваля. Він був наче батько для молоді. Відомо, що коменданти таборів є найбільш відповідальні особи в таборах. У "Сиденгирсті" я бачив такого коменданта, що про нього наче писав Іван Франко у "Причті про дерева», що король дерев "щоб і пан він наш був і слуга і дорога..." Таким був п. Михайло Гринюк, який завжди перший вставав уранці й останній у таборі лягав спати. Він провіряв усе в таборі, був на гутірках, успівав ще говорити в "таборовому радіо", проводив підготовку до ватри, займався виховною програмою, наглядав за кухнею, допильновував постачання харчів.

Медсестрою була моя дружина. їй говорили, що хворих дітей у таборах буває мало, але того року хворих дітей було багато, і вона мала доволі багато праці, та ще й один хлопчи¬на зламав руку, про що я вже згадував.

Що цікаво було в таборі, це те, що весь персонал творив наче одну сім'ю. А були це особи з вищою освітою, чи кол. вояки, чи звичайні робітники. Всі шанували себе взаємно і респектували висловлені думки одні одних. З молоді тоді найбільше нам помагали дві сестри Марійка та Ірка Гавришко. Всі тоді ми вважали сумівців нашими дітьми, бо й справді, всі юнаки й юначки були тоді ще дітьми. Треба ще й згадати з пошаною всіх виховників, що працюючи важко фізично цілий рік, — свою відпустку віддавали для виховання молоді. Це безумовно була велика посвята з їхньої сторони.

Що я тоді замітив, побуваючи в різних таборах у Бельгії, Зах. Німеччини, Америці та у Великій Британії, — це великий ентузіязм до праці в ділянці виховання української патріотичної молоді. Всі тоді розуміли, що молодь, це наше майбуття, і для її виховання не можна жаліти ані часу ні праці.

Відвідували ми також табори Пласту. Всюди нас сердечно вітали й при такій нагоді обговорювали нераз різні питання і методи виховання української молоді, всякі можливості співпраці обидвох українських молодечих організацій. Ще працюючи в школі в Обернцені а відтак у Ерлянґені, їздив я тоді з цілою клясою на пластове Джамборі в Альпах, у Гарніш-Партенкірхені.

Євген Побігущий-

2008-05-31T17:14:44Z

92.112.1.56:

Євген Побігущий-

2008-05-31T16:27:52Z

92.112.1.56: Нова сторінка: left Полковник '''Євген Рен-Побігущий''' є видатним українським військовим, як...

[[{{ns:image}}:Ren_spogady.jpg|left]]

Полковник '''Євген Рен-Побігущий''' є видатним українським військовим, який брав участь у визвольних змаганнях ще в лавах Української Галицької армії (УГА) у 1918-1920рр.

З половини 1920-х рр. він служить у польському війську та закінчує старшинську школу й стає офіцером.

На початку Другої світової війни був командиром ДУН в ранзі майора, командував одним з двох леґіонів ДУН - "Роланд" (на чолі другого - "Нахтіґаль" - стояв майбутній командир УПА сотник Роман Шухевич), а після з'єднання леґіонів - цілістю (Р. Шухевич був його заступником).

Далі, в Дивізії "Галичина" (1943-1945) автор також мав ранг майора, і таким чином був одним з двох високих старшин-українців (другим був майор артилерійського дивізіону Микола Палієнко, також колишній старшина польської армії, що згинув під Бродами в липні 1944 р.).

Після закінчення війни Євген Побігущий брав участь у "Вартівничих сотнях", створених у Західній Німеччині в 1950-х рр., активно працював в АБН (Антибольшевицький Блок Народів), організованому провідниками ОУН Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком.

Євген Рен-"Побігущий" відзначився активною працею із сумівською молоддю, за що, у 1978 році на Світоаому Конгресі був відзначений IV ступенем виховника СУМ.

У його мемуарах "Мозаїка моїх споминів" є окремий розділ присвячений сумівському таборуванню.

Степан Мечник "Спілка Української Молоді - СУМ"

2008-05-31T16:06:56Z

92.112.1.56: Нова сторінка: left '''''Степан Мудрик-"Мечник"''' є одним із найактивніших громадських діячів на...

[[{{ns:image}}:Mechnyk.jpg|left]]

'''''Степан Мудрик-"Мечник"''' є одним із найактивніших громадських діячів націоналістичного руху у повоєнній Європі.

''На початку ІІ Світової війни він був зв'язковим між Крайовим Провідником ОУН Іваном Климівим "Легендою" та Степаном Бандерою. Пізніше його заарештує гестапо й Степан Мудрик відбуватиме покарання у нацистських концентраційних таборах.''

''В післявоєнний період Мудрик-"Мечник" очолить розвідку ОУН, а згодом обійматиме й інші важливі пости організації.''

''у своїй книзі "Початок невідомого", яка була видана у Мюнхені в 1984 році, С.Мудрик пригадує події 1945-1954 років, в тому числі й створення СУМу. Окремий розділ цієї книги пропонуємо нижче:''

'''СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ — СУМ'''

В Авґсбурзі в таборі "Зоммер-казерне" 1946 року відновлено молодечу організацію СУМ. Ще до офіційного з'їзду, на якому відновлено Спілку Української Молоді, протягом кількох місяців відбуто чимало нарад та дискусій і пороблено відповідну підготовку. Не всі правильно знають причини, які змушували задумуватися над проблемами молоді і відновлювати цю славну молодечу організацію на еміграції. Від перших днів організування нашого життя я брав у ньому участь і знав розвиток організованого життя та причини, що породжували думки творити таку чи іншу організацію.

Уже в серпні 1945 року в таборі в Гавнштетені, не пригадую за чиєю ініціятивою, створено клітину Пласту. Для членів ОУН молодеча організація Пласт мала авторитет. Всі знали, що провідні кадри ОУН, на чолі з Романом Шухевичем — ген. Т. Чупринкою, були в Пласті. Однак у пізніших місяцях, коли були потворені табори і всі організації поширювали своє членство та розвивали свою діяльність, я зустрівся з поваж ними закидами в сторону Пласту. Пласт оформив своє керівництво і нав'язав контакти з чужинецькими пластовими організаціями та мав поважне число членів. Але в багатьох таборах до Пласту не хотіли принимати! молоді, яка хотіла належати до цієї молодечої організації. Причини були дуже нерозумні, бо подекуди говорилося відкрито, що дітей з простолюддя не будуть принимати до Пласту, що в Пласті мають бути лише діти інтелігенції. В тому нерозумному говоренні я, як також багато наших членів, бачили велику не тільки глупоту, але і небезпеку ділення еміграційної молоді за клясовим, за большевицьким взором. Ми на це не могли годитися і стали гостро засуджувати такі прояви. Це була перша причина невдоволення щодо Пласту. Говорення про те, що діти інтелігенції мають бути лише в Пласті, скоро з різними нездоровими інтерпретаціями розносилося серед родин селянських і робітничих з простим поясненням, що наше еміґраційне суспільство ділиться на панів і простолюддя. Ми прояви такого поділу гостро нап'ятновували, що якоюсь мірою оспокоювало перечулених батьків. Потім на верхах у керівництві Пласту виринули ще й інші розбіжності між прихильниками Закордонних Частин ОУН і нашими політичними противниками в питанні виховання і також впливів на Пласт.

У Проводі 3Ч ОУН була ясна думка, що вся українська молодь повинна належати до молодечої організації і що Пласт не зможе всіх охопити. Після довгих нарад рішено творити ще одну молодечу організацію. На цю тему довго обговорювали всі можливості Степан Ленкавський та проф. Іван Вовчук, і в них була вже назва — СУМ, нав'язуючи до Спілки Української Молоді, яка існувала в 20-их роках на Україні поруч Спілки Визволення України. Це рішення про відновлення СУМ почали проводити в життя референтури молоді та юнацтва. Почалася підготовка, в якій брали участь багато молодих активних людей — пригадую Г. Наняка, В. Петренка, Д. Штогрина, Е. Гановського. В Авґсбурзі до підготовки з'їзду багато праці вклали Олекса Калинник, В. Коваль, Сергій Якимців та інші. Створений СУМ почав дуже активно діяти в усіх українських скупченнях і мав у своїх рядах тисячі організованої молоді. Мені приходилося брати участь у кількох нарадах, в яких обговорювалося справу творення СУМ і кандидатів до управи СУМ-у, але тоді я не увійшов до керівних органів, бо я був перевантажений іншими обов'язками. До Крайової Управи СУМ у Німеччині я увійшов у п'ятдесятих роках...

Головна сторінка

2008-05-31T15:43:40Z

92.112.1.56:

__NOTOC__
== Гартуйсь! ==

Ви попали на головну сторінку '''СУМвікі''' - Сумівську Енциклопедію Он-лайн!

== Спілка Української Молоді (1925-1930) ==
{|
|
* [[Передумови до створення СУМу, Товариство Єднання та Згоди ]]
* [[Заснування і діяльність СУМу]]
|
* [[Харківський процес над СВУ-СУМ]]
* [[Основні постаті СУМ 1925-1930рр.]]
|}

== СУМ в підпіллі ==
* [[Існування СУМ в підпіллі]]
* [[Створення та діяльність СУМ в Кошляках]]
* [[Члени СУМ в Кошляках]]

== СУМ на еміграції (від 1946) ==
{|
|
* [[Передумови та створення СУМ на еміграції]]
* [[Поширення СУМ у світі та динаміка кількості членства]]
* [[Виховна діяльність СУМ в діаспорі]]
|
* [[Громадсько-політична діяльність СУМ в діаспорі]]
* [[Культурно-освітня діяльність СУМ в діаспорі]]
* [[Видавнича діяльність СУМ в діаспорі]]
|
* [[«Авангард» та «Крилаті»]]
* [[СУМівські оселі]]
* [[СУМнет]]
|}
== СУМ в Україні ==
* [[Створення та діяльність СНУМу]]
* [[СУМ (1991-1994)]]
* [[СУМ в Україні (від 1995 року) ]]

== Конгреси СУМ (інформація, обрані члени управ, надання ІV ступенів та почесного членства) ==
* Загальна інформація про [[Конгреси СУМ]]
{|
|
* [[І Конференція СУМ (Авсбург 1946)]]
* [[І Конгрес СУМ (Німеччина 1947)]]
* [[ІІ Конгрес СУМ (Німеччина 1948)]]
* [[ІІІ Конгрес СУМ (Німеччина 1949)]]
* [[ІV Конгрес СУМ (Бельгія 1952)]]
* [[V Конгрес СУМ (Торонто 1955)]]
|
* [[VІ Конгрес СУМ (Торонто 1958)]]
* [[VIІ Конгрес СУМ (Париж-Нью-Йорк 1962)]]
* [[VIІІ Конгрес СУМ (Британія-Канада 1966)]]
* [[ІХ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1969 - Лондон 1970)]]
* [[Х Конгрес СУМ (Торонто 1973)]]
* [[ХІ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1978)]]
|
* [[ХІІ Конгрес СУМ (Торонто 1983)]]
* [[ХІІІ Конгрес СУМ (Торонто 1988)]]
* [[XIV Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1992)]]
* [[ХV Конгрес СУМ (Торонто 1996)]]
* [[ХVI Конгрес СУМ (Чикаго 2001)]]
* [[ХVII Конгрес СУМ (Торонто 2006)]]
|}

== Світові Злети СУМ ==
* Загальна інформація про [[Світові Злети СУМ]]
{|
|
* [[І Світовий Злет СУМ (Мюнхен 1972)]]
* [[ІІ Світовий Злет СУМ (Монреаль 1976)]]
* [[ІІІ Світовий Злет СУМ (Лос Анжелес 1984)]]
|
* [[ІV Світовий Злет СУМ (Рим-Константинопіль 1988)]]
* [[V Світовий Злет СУМ (Мельбурн 1992)]]
|
* [[VІ Світовий Злет СУМ (Україна 2001)]]
* [[VIІ Світовий Злет СУМ (Україна 2006)]]
|}

== Символи СУМу та структура організації ==
{|
|
* [[Велика та мала емблеми СУМ]]
* [[Гасло й привіти СУМ]]
* [[Покровитель СУМу]]
* [[Прапор СУМ]]
|
* [[Гімн СУМ]]
* [[Молитва]]
* [[Слово, Обітниця, Приречення, Присяга члена СУМ]]
* [[Програма СУМ]]
|
* [[Сумівський однострій]]
* [[Інформація про правильники СУМ]]
* [[Організаційна структура СУМ]]
|}

== Література про СУМ ==
{|
|
* [["СУМ на чужині"]]
* [["Коротка історія Спілки Української Молоді"]]
* [["50-ліття Спілки Української Молоді в Діяспорі"]]
|
* [["Під прапором СУМА"]]
* [["25 років СУМ Канади"]]
|
* [["Спілка Української Молоді в Канаді (1948-1988)"]]
* [["Спілка Української Молоді у Великій Британії"]]
|}

== СУМ у спогадах ==
{|
|
* [[Степан Мечник "Спілка Української Молоді - СУМ"]]
* [[Василь Шушко "Організуємо СУМ!"]]
|
* [[Василь Шушко "Про СУМ, літні табори і мого друга Володимира Леника"]]
* [[Євген Побігущий-Рен "В таборах Сумівської молоді"]]
|}

== Сумівці та сумівки ==
* [[Симон Вожаківський]]
* [[Іван Скала]]

== Посібник для всіх, хто користується сумівською енциклопедією ==

Тут знайдеш інструкції для редагуання існуючих статтей та створення нових сторінок і статтей: http://meta.wikimedia.org/wiki/Help:Contents або http://www.mediawiki.org/wiki/Help:Contents

Головна сторінка

2008-05-31T15:26:10Z

92.112.1.56: /* СУМ у спогадах */

__NOTOC__
== Гартуйсь! ==

Ви попали на головну сторінку '''СУМвікі''' - Сумівську Енциклопедію Он-лайн!

== Спілка Української Молоді (1925-1930) ==
{|
|
* [[Передумови до створення СУМу, Товариство Єднання та Згоди ]]
* [[Заснування і діяльність СУМу]]
|
* [[Харківський процес над СВУ-СУМ]]
* [[Основні постаті СУМ 1925-1930рр.]]
|}

== СУМ в підпіллі ==
* [[Існування СУМ в підпіллі]]
* [[Створення та діяльність СУМ в Кошляках]]
* [[Члени СУМ в Кошляках]]

== СУМ на еміграції (від 1946) ==
{|
|
* [[Передумови та створення СУМ на еміграції]]
* [[Поширення СУМ у світі та динаміка кількості членства]]
* [[Виховна діяльність СУМ в діаспорі]]
|
* [[Громадсько-політична діяльність СУМ в діаспорі]]
* [[Культурно-освітня діяльність СУМ в діаспорі]]
* [[Видавнича діяльність СУМ в діаспорі]]
|
* [[«Авангард» та «Крилаті»]]
* [[СУМівські оселі]]
* [[СУМнет]]
|}
== СУМ в Україні ==
* [[Створення та діяльність СНУМу]]
* [[СУМ (1991-1994)]]
* [[СУМ в Україні (від 1995 року) ]]

== Конгреси СУМ (інформація, обрані члени управ, надання ІV ступенів та почесного членства) ==
* Загальна інформація про [[Конгреси СУМ]]
{|
|
* [[І Конференція СУМ (Авсбург 1946)]]
* [[І Конгрес СУМ (Німеччина 1947)]]
* [[ІІ Конгрес СУМ (Німеччина 1948)]]
* [[ІІІ Конгрес СУМ (Німеччина 1949)]]
* [[ІV Конгрес СУМ (Бельгія 1952)]]
* [[V Конгрес СУМ (Торонто 1955)]]
|
* [[VІ Конгрес СУМ (Торонто 1958)]]
* [[VIІ Конгрес СУМ (Париж-Нью-Йорк 1962)]]
* [[VIІІ Конгрес СУМ (Британія-Канада 1966)]]
* [[ІХ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1969 - Лондон 1970)]]
* [[Х Конгрес СУМ (Торонто 1973)]]
* [[ХІ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1978)]]
|
* [[ХІІ Конгрес СУМ (Торонто 1983)]]
* [[ХІІІ Конгрес СУМ (Торонто 1988)]]
* [[XIV Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1992)]]
* [[ХV Конгрес СУМ (Торонто 1996)]]
* [[ХVI Конгрес СУМ (Чикаго 2001)]]
* [[ХVII Конгрес СУМ (Торонто 2006)]]
|}

== Світові Злети СУМ ==
* Загальна інформація про [[Світові Злети СУМ]]
{|
|
* [[І Світовий Злет СУМ (Мюнхен 1972)]]
* [[ІІ Світовий Злет СУМ (Монреаль 1976)]]
* [[ІІІ Світовий Злет СУМ (Лос Анжелес 1984)]]
|
* [[ІV Світовий Злет СУМ (Рим-Константинопіль 1988)]]
* [[V Світовий Злет СУМ (Мельбурн 1992)]]
|
* [[VІ Світовий Злет СУМ (Україна 2001)]]
* [[VIІ Світовий Злет СУМ (Україна 2006)]]
|}

== Символи СУМу та структура організації ==
{|
|
* [[Велика та мала емблеми СУМ]]
* [[Гасло й привіти СУМ]]
* [[Покровитель СУМу]]
* [[Прапор СУМ]]
|
* [[Гімн СУМ]]
* [[Молитва]]
* [[Слово, Обітниця, Приречення, Присяга члена СУМ]]
* [[Програма СУМ]]
|
* [[Сумівський однострій]]
* [[Інформація про правильники СУМ]]
* [[Організаційна структура СУМ]]
|}

== Література про СУМ ==
{|
|
* [["СУМ на чужині"]]
* [["Коротка історія Спілки Української Молоді"]]
* [["50-ліття Спілки Української Молоді в Діяспорі"]]
|
* [["Під прапором СУМА"]]
* [["25 років СУМ Канади"]]
|
* [["Спілка Української Молоді в Канаді (1948-1988)"]]
* [["Спілка Української Молоді у Великій Британії"]]
|}

== СУМ у спогадах ==
* [[Степан Мечник "Спілка Української Молоді - СУМ"]]
* [[Василь Шушко "Організуємо СУМ!"]]
* [[Василь Шушко "Про СУМ, літні табори і мого друга Володимира Леника"]]
* [[Євген Побігущий-Рен "В таборах Сумівської молоді"]]

== Сумівці та сумівки ==
* [[Симон Вожаківський]]
* [[Іван Скала]]

== Посібник для всіх, хто користується сумівською енциклопедією ==

Тут знайдеш інструкції для редагуання існуючих статтей та створення нових сторінок і статтей: http://meta.wikimedia.org/wiki/Help:Contents або http://www.mediawiki.org/wiki/Help:Contents

Передумови до створення СУМу, Товариство Єднання та Згоди

2008-05-31T12:39:32Z

92.112.1.56: Нова сторінка: Події 1917-1920 років, коли український народ використав повалення російської монархії для побуд...

Події 1917-1920 років, коли український народ використав повалення російської монархії для побудови своєї державності, а відтак став до збройної боротьби на її захист, не проходили без помітної участі молоді. Цьому свідченням є слова сучасника: "Віддало українське студентство українській національній революції всі свої сили; студента-українця можна було побачити скрізь: він усюди навчав, пояснював, організовував, провадив".

Дуже активними були учні середніх шкіл. Ще в червні 1917 року в Києві створено Спілку середньошкільної молоді, в яку вступило понад 2000 учнів. Одним із основних своїх завдань середньошкільники вважали боротьбу за введення та поширення програм з українських предметів. Такі товариства були створені і в інших містах України.

Важливою ділянкою діяльності молоді була допомога урядові у прове¬денні роз'яснювальної роботи серед народу, насамперед військових і селян. Учні роздавали листівки, в яких розповідалося про мету національного руху, вели розмови, пізніше — малювали афіші-заклики до колишніх вояків та молодих чоловіків, у яких закликали їх зголошуватися до українського війська. У серпні 1917 року в Києві відбулося Свято молоді, під час якого молодь присягнула бути вірною Україні та докласти всіх зусиль для відродження державності.

Вірність своїй присязі молодь довела вже в січні 1918 року, коли з Росії посунула Червона армія, щоб завоювати Україну. Без будь-якого вагання молодь відгукнулася на заклик уряду поповнити нечисленні ряди Україн¬ського війська. Учні старших класів II української гімназії імені Кирило-Мефодіївського Братства у повному складі вступили до Студентського куреня і взяли участь у бою під Крутами 29 січня, де полягли геройською смертю.

Учні інших середніх шкіл допомагали українським військам у Києві, де, через кілька днів після проголошення незалежності, вибухнуло більшо¬вицьке повстання проти уряду. Хлопці розносили вістки у військових части¬нах, а дівчата допомагали санітаркам, що опікувалися пораненими вояками.

Товариства середньошкільників змушені були припинити діяльність, коли Україну захопили більшовики. Ворог відразу ж взявся до морального розкладу молоді, до використання її в придушенні національних ідей та релігії. Нагальною стала потреба боротьби за душу української молоді. Свого часу керівник Спілки Української Молоді Микола Павлушков у своїх свідченнях навів цікаві думки академіка Сергія Єфремова щодо оцінки тогочасного молодого покоління: "Дивлячись на наше сучасне покоління, теперішню молодь, Єфремов вважав, що з неї доброго громадянству нічого сподіватися не можна. За поодинокими випадками, все то є некультурна, неосвічена маса, незвична ні до чого доброго й покірна лише брутальній силі. Комсомол — то було для нього найсправжнісіньке болото, на якому пишним цвітом процвітали підлість, зрадництво, безпринципова тупість і в кращому випадкові тільки кар’єризм та фанатична відданість большевизмові."

Провід Київської Спілки середньошкільної молоді складався насамперед із учнів І Української гімназії ім. Тараса Шевченка.
Українські гімназії почали створюватися в Києві з літа 1917 року на противагу більшості російськомовних, вчителі яких чинили спротив введенню української мови та українських предметів. Гімназія ім. Тараса Шевченка. Першим директором її був відомий український діяч Петро Холодний, а після того, коли він виїхав на еміграцію, його місце заступив Володимир Дурдуківський, визначний український педагог і науковий співробітник Всеукраїнської Академії Наук.

Керівника школи В. Дурдуківського непо¬коїла доля "його дітей", як він завжди звав своїх учнів. Він вважав, що всі вони недосить підготовані до життя й можуть в ньому розгубитися, піддатися негативному впливу збільшовичених, русифікованих вищих шкіл та комсомолу. Це йому дало думку, про заснування ТЄЗ (Товариство Єднання й Згоди).

Отож, у '''травні 1923 року, за порадою Володимира Дурдуківського, група випускників створила об'єднання під назвою "Товариство Єдності і Згоди".''' Товариство об'єднало близько 60 осіб. Тоді ж відбулися організаційні збори, складено статут. Праця ТЄЗ провадилася в такий спосіб: збиралося воно регулярно, 11 числа щомісяця в приміщенні школи. На чолі товариства стояло обране бюро, що складалося з 5 осіб. Бюро збиралося щотижня. На чолі ТЄЗ протягом 1923-24 рр. були: почесний голова — Володимир Дурдуківський, дійсним голова — Сава Малашук, секретар — Микола Павлушков, скарбник — Борис Матушівський; Наталія Сабко й Вітя Мазуренко — члени. Крім того було 5 кандидатів. Крім В. Дурдуківського на почесних членів було обрано увесь педагогічний персонал школи.

Крім того існували гуртки. В. Дурдуківський вів драматичний гурток. На цей гурток приходила частина тезівців, більше зацікавлених гуманітарними науками і прихильників літератури. Наголос робився на всесвітню класичну літературу. Дурдуківський читав твори Шекспіра й Шілера, Гофмана, Ібсена та інших. Існував також гурток літературний, до якого був запрошений академік Сергій Єфремов, щоб він, як знавець літератури, ознайомив тезівців з деякими, більш визначними, загальноєвропейськими творами літератури. Історично-філософський гурток провадив Йосип Гермайзе, відомий громадський діяч і професор Інституту Народної Освіти. Тут не раз проходили гарячі дискусії на політичні теми — частина учасників була марксистських поглядів. Влаштовувались також екскурсії пам'ятними місцями України.

1 червня 1924 р. мали відбутися загальні збори ТЄЗ, що повинні були обрати склад нового бюро. Мав бути зібраний весь випуск Шевченківської школи. Перед тим сталася несподівана річ. Член бюро ТЄЗ Вітя Мазуренко, яка вчилася на педагогічних курсах ім. Грінченка, повідомила М. Павлушкова, що в той час, коли відбувалася перевірка складу студентів цього технікуму й дійшла черга до неї, член комісії запитав її: "Ви член бюро ТЄЗу, а чи знаєте, що таке ТЄЗ? Напевно знаєте, що це організація, яка поставила собі за мету боротися з комсомолом?.."

Негайно були скликані збори розширеного бюро ТЄЗу в домі Павлушкова, де були присутні Дурдуківський, Гермайзе та Єфремов. На цих зборах було поставлене питання, про небезпечне становище організації, що ор¬ганізація фактично нелегальна й за це може потерпіти в першу чергу сама школа, яка до¬зволила в своєму приміщенні осісти такій організації. Бюро ухвалило, що на загальних зборах, які мають відбутися 1 червня, потріб¬но негайно ліквідувати ТЄЗ. Ця постанова була прийнята, але поруч з цим висловлювалися побажання, щоб члени ТЄЗу не порива¬ли зв'язок поміж собою, а утворили б якусь нову організацію у вужчих колах.
1 червня відбулося ліквідаційне засідання. Щоб підтримувати зв'язок між членами, було обране тимчасове бюро у складі 3-ох осіб. Тєзівці продовжували збиратися 1-2 рази на рік, востаннє — в лютому 1927 року під час святкування десятирічного ювілею Шевченківської гімназії. Цю зустріч, на яку з'їхалося багато колишніх випускників з різних міст України, використав, до речі, Микола Павлушков для поширення СУМ, яка існувала вже два роки.

Симон Вожаківський

2008-05-31T11:08:11Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:Vozhakivs'kyj.jpg|thumb|Симон Вожаківський|left]]

'''Симон Вожаківський''' (1911-1984) - Почесний член Спілки Української Молоді, Голова Центрального Комітету СУМ (1949-1952), Голова СУМА (1952-1953).

Народився Симон Вожанівський у 1911 році. Закінчивши педагогічний інститут, працював учителем і дириґентом хорів, був переслідуваний за виконання суто українського хорового репертуару, а також розучування пісень релігійного змісту.

На початку Другої світової війни, на Кіровоградщині, розпочав активну співпрацю з членами Похідної Групи революційної ОУН, в якій була бл. пам. Уляна Целевич. Організував підпільну мережу ОУН, пропаґуючи під нацистською окупацією революційно-визвольні ідеї ОУН; створив перший загін УПА, який потім переріс у частину УПА-Південь, що засягом дій охоплювала південно-східню частину України.

На еміграції, по Другій світовій війні, був у Зах. Німеччині одним із співорганізаторів відновленої на чужині Спілки Української Молоді. На І та ІІ Конгресі СУМ обирався заступником Голови, а з 1949 по 1952 року очолював ЦК СУМ. З 1952 року - Голова Головного Товариського Суду СУМ.

За океаном, у США, у 1952-53 рр. очолював СУМ-А. У різних роках проф. Симон Вожаківський був активним в ООЧСУ, в УККА, дириґував хорами, в тому числі й церковним в Ірвінґтоні.

Постійно писав до "Шляху Перемоги", "Вісника" ООЧСУ та ін. націоналістичної преси. В останніх роках життя був членом Редакційної Колеґії "Національної Трибуни", членом Крайової Ради УККА, головою Комісії культури і науки.

Саме за головування Симона Вожаківського у СУМА розпочалося видання журналу "Крила", що пізніше переріс у "Крилаті".

[[ХІ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1978)]] надав Симону Вожаківському звання Почесного члена СУМ.

Для СУМ створив кілька музичних композицій для маршів.

Похований в українському Мавзолеї-Пантеоні у Вашингтоні.

"СУМ на чужині"

2008-05-31T11:04:55Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:CYM_na_chuzhyni.JPG|left]]

Першим повноцінним виданням присвяченим Спілці Української Молоді можна без перебільшення назвати '''фото-альбом "СУМ на чужині"''', який з'явився у Лондоні в 1954 році й містить 236 сторінок текстової інформації та фотографій (близько 900).

Зміст цього видання включає історію СУМ в 1925-1930рр., а головне - історію створення та розвитку СУМ на чужині від 1954 року.

Обкладинку книги розробив відомий митець проф. Р.Лісовський.

Щоб мати повнішу інформацію про те, як дана книга з'явилася у світ - пропонуємо познайомитись із передмовою видання:

'''ПЕРЕДМОВА'''

В 1950 році Центральний Комітет Спілки Української Молоді на свому засіданні вирішив опрацювати і видрукувати фотоальбом "СУМ на чужині". Фінансові засоби і збирання матеріялів, що вимагало багато часу, не дали змоги Центральному Комітетові виконати свою постанову в короткому часі.

З початком 1953 р., хоч каса ЦК СУМ стояла далі пусткою, Президія рішилась приступити до випуску альбому, вірючи, що Крайові Комітети СУМ допоможуть. Наші сподівання виправдались. З цього місця хочемо особливо подякувати Крайовим Комітетам В. Брітанії, Канади, США, Австралії, Німеччини та інших країн. Всі вони дали матеріали і грошеву допомогу. Також; висловлюємо щиру подяку поодиноким людям та фотографам в різних країнах за матеріяли і допомогу в опрацьованні та виданні альбому.

Цей альбом упорядкований за країнами, так як поставали і зростали комітети і низові клітини СУМ. Окремі сторінки присвячено діяльносте гуртків і найважнішим подіям у житті СУМ в даній країні.

Поміщені в цьому альбомі фотографії були, переважно, виконані фото-аматорами принагідно і вони, може, не думали, що їх праця буде підставою і матеріялом для так важної документальної збірки.

Розміщення кліше не всюди відповідає мистецькій формі тому, що ми були змушені:

1) видати альбом при найменших коштах (вжито старі, подекуди знищені кліше з сумівських видань за останні роки).

2) використати навіть недосконалі фотографії, щоб тільки зобразити діяльність Осередків СУМ.

3) зібрати всі матеріяли, які були під рукою і використати їх.

Ми свідомі, що альбом не відзеркалює всієї діяльности низових клітин СУМ, бо не завжди був там фотограф і багато дуже цікавих подій у житті нашої організації не зафіксовано. Ми також: свідомі багатьох інших недоліків спричинених грошевими і технічними труднощами. Віримо, однак, що фотоальбом "СУМ на чужині" для тисячів членів СУМ залишиться на довгі роки дорогою особистою пам'яткою з юнацьких днів і молоде¬чих поривів. Для майбутніх поколінь української молоді цей альбом залишиться доказом того, що, хоч розкинені долею по чужині, ми жили, вчилися, працювали і боролися для однієї мети — визволення нашої Батьківщини-України.

''Центральний Комітет Спілки Української Молоді''

''Лондон, 1954.''

Слово, Обітниця, Приречення, Присяга члена СУМ

2008-05-31T09:51:25Z

92.112.1.56:

На початках діяльності СУМ в діаспорі членами Спілки була молодь у віці 18-30 років. Їх зобов'язувала сумівська Присяга наступного змісту:

[[{{ns:image}}:Prysyaga_symvol.jpg|thumb|Символічне зображення сумівської Присяги. Автор - Микола Бідняк|left]]

'''ПРИСЯГА ЧЛЕНА СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ'''

Я, СИН (ДОЧКА) ВЕЛИКОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ УРОЧИСТО КЛЯНУСЯ ПЕРЕД БОГОМ І УКРАЇНОЮ, НІКОЛИ НЕ СПЛЯМИТИ ЧЕСТИ МОЄЇ НАЦІЇ ТА КРОВИ МІЛЬЙОНІВ ПОЛЯГЛИХ БОРЦІВ СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ.

ОБІЦЯЮ ПРИСВЯТИТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ І ЗНАННЯ ДЛЯ ВИБОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ САМОСТІЙНОЇ ДЕРЖАВИ, А ТОМУ, КОЛИ НАСТАНЕ ЧАС, Я ГОРДО СТАНУ З ЗБРОЄЮ В РУКАХ ЛИШЕ ПІД СВІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРАПОР В ПЕРШІ КОГОРТИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО ВІЙСЬКА І НЕ СКЛАДУ ЇЇ ДОТИ, ДОКИ НЕ ВИЖЕНУ ОСТАННЬОГО ОКУПАНТА ІЗ СВЯЩЕННОЇ ЗЕМЛІ МОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ.

ЗОБОВ'ЯЗУЮСЯ БУТИ ЗДИСЦИПЛІНОВАНИМ ЧЛЕНОМ СУМ-у ТА НЕУХИЛЬНО ВИКОНУВАТИ ВСІ НАКАЗИ МОЇХ ЗВЕРХНИКІВ

Пізніше було затверджено Правильник Юнацтва СУМ, де замість Присяги було затверджено '''Слово, Обітницю''' та '''Приречення.'''

'''"Слово"''' складає молодше юнацтво СУМ після 1-го іспиту:

''Вступаючи в ряди юнацтва Спілки Української Молоді, обіцяю:''
* ''бути доброю українською дитиною (молитись, шанувати родичів і старших, пильно вчитися в школі),''
* ''бути слухняним (-ною) юнаком (-кою) Спілки Української Молоді''

'''"Обітницю"'''складає кожний юнак (юначка) після ІІІ іспиту, при переході з молодшого в Старше Юнацтво СУМ:

''Пізнавши основні ідеї і правди Юнацтва СУМ, врочисто обіцяю:''
* ''бути вірним (-ною) Богові й Україні,''
* ''придержуватися в житті законів Юнацтва Спілки української Молоді,''
* ''слухатися сумівської влади.''

'''"Приречення"''' складається після здачі ІІ іспиту Старшого Юнацтва СУМ, при переході юнака (-чки) в Дружинники:

''Я, син (дочка) Великого Українського Народу, добровільно і з почуттям відповідальності прирікаю:''
*'' Бути вірним Богові й Україні, плекати високі морально-етичні, християнські та національно-державницькі чесноти духа;''
*'' Придержуватися в житті законів Спілки Української Молоді та бути карним і активним ЇЇ членом;''
*'' Бути активним і здисциплінованим членом організованого життя української спільноти;''
*'' Боротись за побудову і силу Української Самостійної Соборної Держави.''

Василь Шушко "Організуємо СУМ!"

2008-05-31T08:46:16Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:Sushko.jpg|left]]

''Спогади Василя Шушка під назвою '''"Завдання виконав"''' з'явилися друком у 2000 році у місті Львові.

''Василь Шушко був одним із організаторів Спілки Української Молоді на еміграції, а також активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Варто відзначити, що В.Шушко був особистим охоронцем Провідника Степана Бандери.''

''До уваги читачів пропонуємо розділ із книги Шушка "Завдання виконав", який розповідає про заснування і перші кроки організації на чужині.''''

'''ОРГАНІЗУЄМО СУМ!'''

Влітку 1946 року приїхали до Ауґзбурґу Олекса Калинник, Стахів, інж. Сердюк, Рябошенко. Після короткої розмови з Гриневичем та Галамаєм у моїй кімнаті до мене звернувся Гриневич, щоб я створив і скликав ініціятивну групу для організації Спілки Української Молоді. Ще того самого дня я повідомив друзів: Штогрина, Шпирка, Петра Ґенціцького, Ластовича, Сергія Якимціва, Стефана Луніва, Івана Подусовського та ще кількох, прізвищ яких не пригадую. На сходинах говорив Калинник про потребу організації СУМу, щоби дати змогу включитися до пращ молоді зі східних зе¬мель. Уже на першій нараді Ініціятивної групи було узгіднено з Якимцівим, що на установчих зборах, які скличемо у найближчому часі, на голову висунемо його кандитатуру, з тим він дуже радо погодився.

Три дні пізніше, в суботу, 6-го липня 1946 р. у Соммер-касерне, ми скликали молодь і громадян на установчі збори, у п'ятім бльоці над кухнею, де колись містилася їдальня для офіцерів. На зборах доповідь виголосив Калинник, доповнював його ред. Валентин Коваль. У своїх доповідях прелегенти говорили про конечну потребу створення СУМу. У лавах цієї організації буде виховуватися молодь на принципах християнської моралі і любови до своєї батьківщини, в патріотичному дусі. Після тих доповідей розпочалася дуже жвава дискусія між людьми інших різних політичних партій: мельниківцями, соціял-демократами, соціял-революціонерамина чолі з проф. Паливодою, гетьманцями з полк. Євтимовичом. Від соціял-демократів виступили Сенько і Лев Чикаленко й заявили: "Що ви тут розводите про виховання та любов до батьківщини. Скажіть чесно, що творите надбудівку націоналістичну. Ясно можна розуміти, що бандерівці засягають тепер на нашу молодь зі східних земель, і я закликаю: не дайте себе заманити привабливими гаслами, бо вони нічого доброго не дадуть. А я вам скажу правду, там моя батьківщина, де я живу і там де мені добре!". Правда, їхнє твердження відкину ли в дуже гострій формі Галамай, Ришко, Коваль та інші. Потім приступили до вибору управи: головою вибрали Сергія Якимціва, про якого попередньо я згадував. Тоді ще не були знані слова Василя Симоненка "все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину". Виступи соціял-демократів та соціялістів внесли деякий неспокій серед присутніх, так що д-р Галамай почав заспокоювати їх, а головно молодь, бо хто знає чим було б закінчилося. У результаті такої розбурханої дискусії нам вдалося зорганізувати перший осередок Спілки Української Молоді і Ауґзбурґу, який зактивізував молодь [1].

Одного разу приїхав Микола Мартинюк, не знаю чому ми його називали Горбатим. Привіз стінну газету "Каменяр", здається з Корнберґу і подав ідею, щоби в нас у таборовому осередку СУМу щось таке запровадити. Карпенко-Криниця підказав назву "Молодняцький Шлях". Я особисто на великому аркуші паперу оформив синім кольором заголовок і віддав, здається, пані Олі Бараник. А вона з іншими подругами почала збирати і поміщувати різні новини з табору та просумівське життя.

[[{{ns:image}}:Shushko.jpg |thumb|Василь Шушко - автор спогадів]]

Через два дні одна з тих подруг графічно намалювала калину, а під нею козел п'є з пляшки горілку і ще щось надписала. Всі збагнули, що малося на увазі поета Петра Кізка і Калинника, що любили часами успокоїти свою душу чаркою. Зрозуміло, що Калинник дуже образився і вніс скаргу на осередок в Ауґзбурґу та Тереновий Провід. Щоби полагодити справу приїхав з Мюнхену др. Ярослав Дзиндра. Дав мені догану, що я не доглянув зі сторони Організації, хоч я взагалі не належав до редакції, але змушений був від наших молодих подруг "редакторів" перепросити Калинника і Кізка і так справу вдалось полагодити. Стінна газета щезла і донині її слід пропав!

Голова осередку Якимців, з часом почав дуже неґативно висловлюватися про СУМ і взагалі про життя на чужині, мовляв: "Якщо б я був тепер в радянській Україні, я міг би бути вже Генералом!". Зрозуміло, що такі вислови багатьом не подобалися, і з ним почали дискутувати інж. Коваль' і Олекса Калинник. При цьому Калинник прямо заявив: "В СУМІ тобі нема місця!". Після цього Якимців виїхав на працю до Бельгії, а на його місце убрали Ярослава Шміґля.

Дуже скоро СУМ розширив свою діяльність, створено осередки у всіх трьох зонах Німеччину. Не було такого скупчення українців, де не було б осередку СУМу. Тому 24-26 березня 1948 року був скликаний перший конгрес СУМ в Ауґзбурґу, на який прибули делегати від 46 осередків, які об'єднували 3.700 членів. Обрано Центральний Комітет СУМ, у складі 14 осіб, Контрольну Комісію і Товариський Суд. На голову вибрано М. Сердюка, також було схвалено програму організації і статут. Було розглянуто пропозиції про прапор і емблему СУМу. Прапор синьої барви з жовтою емблемою. Навколо того розгорнулася широка дискусія [2].

СУМ невдовзі поширив свою працю на цілу Європу та заокеанські країни, почали організовуватися осередки в Арґентині, Парагваю і Венесуелі. СУМ зміцнив свої позиції, але інтенсивно продовжувалася еміграція і, природньо, сумівці виїжджали до різних країн, залишилися рештки кадрів, їх різними способами треба пов'язати докупи. Найбільше причинився невсипущий Калинник і, де тільки міг, відстоював позиції СУМу.

За порадою Проводу ОУН з участю СУМу в березні 1948 року зорганізовано величезну демонстрацію з нагоди 15-тої річниці голоду на Україні 1933 року. У демонстрації брали участь кілька тисяч осіб, між ними визначні суспільно-громадські і політичні представники української еміграції: проф. Кононенко, проф. Вовчук, проф. Мірчук, проф. Чуйко, д-р Мірчук і багато інших. Похід простягався від Рамерсдорфу і завершився Службою Божою у Протестантській церкві св. Маріянни над Ізаром. Про успіх цієї демонстрації писала дуже широко майже вся преса американської зони. Ця демонстрація показала спроможність нашої громади, навіть серед невідрадних обставин, провадити певну діяльність спільними силами в користь нашої батьківщини. Успіх цієї акції заохотив наших суспільно-громадських діячів до різних організаційних заходів і з'їздів.

[[{{ns:image}}:CYM_Kinsburg.jpg|left]]

Після того відбулися різні з'їзди, конференції в Мюнхені, Фраймані, Ауґзбурґу, Новому Ульмі та в інших місцевостях наших поселень. З Німеччини більша частина молоді зі своїми родинами виїхала до заокеанських країн, а між жими також наші провідні члени ОУН, і тепер тягар суспільно-громадського життя перейшов на організацію СУМ. Одночасно почалася заплянована реорганізація рядів СУМ, бо підросла молодь, яку треба було включати до рядів організації, треба було організувати курси, вишколи, улаштовувати свята різних національних річниць і т.д.

Наприклад, ми влаштували зустрічі осередків Ділінген, Новий Ульм, Кляінкетц під відкритим небом у лісі коло Ґінцбурґу, де я виголосив реферат у річницю смерти С. Петлюри. Ми часто зустрічалися у такій обстановці, я виголошував реферати на різні виховні теми, наприклад, "Проголошення Закарпатської України". Так старалися заохотити молодь, що залишилися в місцях поселення в Баварії та інших краях Німеччини, до організаційного життя.

Наші заходи не завше були успішними, бо рештки таборів ліквідовували, а людей переміщували до інших місць, де треба було насамперед організовувати українські громади, тому навіть з власної ініціятиви деякі сумівці бралися до такої праці. 1949 року мене послали на вишкіл, що відбувався у лісі біля Дегендорфу, тобто так званої "Першої лінії". З табору я виїхав ще з одним нашим членом – Турчином. У таборі було 38 учасників. Командантом вишколу призначено полковника Побігущого (Рена), Головним інструктором був Козак та інші викладачі, деякі з них були учасниками вишколу: Рихтицький, Громенко-Кирот, Скіра, Камінський, Я. Шарко та інші. Табір був дуже добре влаштований. Мені найбільше подобалися виклади друга К., який досконало володів теорією з ділянки розвідки та контррозвідки. Другим був командир Громенко, що практично, з власного досвіду, показував як треба непомітно пересуватися в терені, щоби не залишити за собою слідів, також як треба захищатися проти панцерів, копати протитанкові рови та мінувати різні об'єкти, а головно мости та рейки залізниць. Про інформацію та пропаганду говорив Любомирський, про технічні справи, зв'язок та радіо викладав Кирот, про гігієну докладав д-р Скіра.

Слухали ми також про організацію адміністрації та скликання зборів, особливості громад та психольогію натовпу.

Недалеко від табору перебував також Мирон Матвієйко зі своєю охороною, яка мала відійти з ним до Краю, але вони не брали участи у вишколі, а готувалися окремо. Ми, курсанти, могли зголошуватися на розмову до Мирона, з чого багато друзів скористало, а також і я. Після розмови враження про нього залишилося досить добре, а навіть скріпилося довір'я: він говорив, що хоче запізнатися з людьми з першої лінії, бо, на його думку, йому доведеться зустрічатися в майбутньому з ними.

Табір одного дня відвідав також Провідник Степан Бандера, ми всі виструнчені разом з інструкторами слухали його промову звернення,у якій він коротко з'ясував загальну ситуацію на міжнародному відтинку та в Організації і говорив про потреби тісного контакту з Україною. Він сказав: "Ті, хто вирішить добровільно йти на Україну, мусять бути свідомі того, що дорога дуже небезпечна і часом можуть скластися такі обставини, що треба буде віддати життя; і через те, заки рішатися, ще раз треба передумати свій вибір, щоб пізніше в тяжкій ситуації не обтяжувати себе і своїх друзів. Якщо хтось не захоче ризикувати своїм життям, ніхто не буде брати йому цього за зле, бо тут на еміґрації також дуже багато праці, де можна прислужитися нашій Визвольній боротьбі." Після зустрічі з Провідником ми мали дуже піднесений настрій і, на мою думку, мабуть не було такого, щоби завагався у своїх рішеннях.

За кілька днів ми роз'їхалися до своїх таборів. Я повернув до табору, з якого вже більше половини мешканців емігрувала, а ті, що залишилися, готувалися на переселення до іншого табору в Ляйпгаймі, де перед тим були жиди. Я також виїхав, бо мої співмешканці порозбігалися хто куди, а я залишився тільки із Сагайдачним та Подусовським, що повернувся з курсів печаткарів у Мюнхені.

У Ляйпгаймі ми підшукали собі кімнату на краю табору біля офіцерського казино під дахом. Ми не дбали про якісь вигоди, бо мої друзі вже оформили документи до Америки, а я очікував команди до відходу, якої треба було чекати довше, ніж я сподівався,

У міжчасі до Ляйпгайму перевезли також рештки табору з Корнберґу, разом з таборовиками приїхав також обл. Провідник проф. Ратушний (інвалід, їздив тільки на візочку, його скалічили в кацеті Бухенвальд, уродженець Наддніпрянщини). Морально дуже висока особистість. Він перебрав Провід ОУН над тими, що ще залишилися або ще не встигли виїхати. Треба сказати, що з попередніх провідників майже ніхто не залишився, за винятком д-ра Галамая, що також оформив папери до Америки. Тепер він улаштувався на працю у супер-офісі машиннотехнічної господарки, я влаштувався до переселенчого бюра, де оформляв документи тим, що хотіли виїжджати, і так став "незалежним" від таборової вівсяної зупи. У міжчасі в таборі відбулася досить помітна подія нашого еміграційного життя...

''1. У книжці споминів "Крізь тюрми, підпіля і кордони" Евген Стахів на сторінці 221 пише: "Перший Осередок СУМ я організував в Ауґзбурґу". Таке твердження не відповідає правді. Як я вже згадував, Стахів приїхав до Ауґзбурґу З Калинником, Рябошенком й Сердюком і поселився в моїй кімнаті, де містилася Канцелярія Окружного Проводу ОУН. Але мій сусід інж. Боровик, член мельниківців, зауважив, що вони у моїй кімнаті, постукав і попросив пана Стахова, як свого знайомого з Чехо-Словаччини зайти до нього на хвилинку. Коли пан Стахів повернув, наші розмови про СУМ вже були закінчені. Тоді ми з Гриневичем узгіднювали членів ініціятивної групи, що мала скликати верші установчі збори СУМ. Не розумію, навіщо таке писати та поширювати неправду. Взагалі, коли читати його спомини, то аж роїтся в голові. Але пан Евген Стахів знаний як такий, що любить себе підхмилювати соціалістичними радянськими ідеями. А тепер, коли почав відвідувати Україну, ще більше підкріпив себе соцкомуністичною заправкою української марки, що заохотило писати та виступати в ролі Дон-Кіхота з Санчопансою вкупі і бити уявні українські горшки. Йому треба співчувати, що так далеко покотився.''

''2. Найкращий виступ, на мою думку, був Рихтицького, який пов'язав його з боротьбою молоді УПА на рідних землях.''

Головна сторінка

2008-05-31T08:38:20Z

92.112.1.56: /* Сумівці та сумівки */

__NOTOC__
== Гартуйсь! ==

Ви попали на головну сторінку '''СУМвікі''' - Сумівську Енциклопедію Он-лайн!

== Спілка Української Молоді (1925-1930) ==
{|
|
* [[Передумови до створення СУМу, Товариство Єднання та Згоди ]]
* [[Заснування і діяльність СУМу]]
|
* [[Харківський процес над СВУ-СУМ]]
* [[Основні постаті СУМ 1925-1930рр.]]
|}

== СУМ в підпіллі ==
* [[Існування СУМ в підпіллі]]
* [[Створення та діяльність СУМ в Кошляках]]
* [[Члени СУМ в Кошляках]]

== СУМ на еміграції (від 1946) ==
{|
|
* [[Передумови та створення СУМ на еміграції]]
* [[Поширення СУМ у світі та динаміка кількості членства]]
* [[Виховна діяльність СУМ в діаспорі]]
|
* [[Громадсько-політична діяльність СУМ в діаспорі]]
* [[Культурно-освітня діяльність СУМ в діаспорі]]
* [[Видавнича діяльність СУМ в діаспорі]]
|
* [[«Авангард» та «Крилаті»]]
* [[СУМівські оселі]]
* [[СУМнет]]
|}
== СУМ в Україні ==
* [[Створення та діяльність СНУМу]]
* [[СУМ (1991-1994)]]
* [[СУМ в Україні (від 1995 року) ]]

== Конгреси СУМ (інформація, обрані члени управ, надання ІV ступенів та почесного членства) ==
* Загальна інформація про [[Конгреси СУМ]]
{|
|
* [[І Конференція СУМ (Авсбург 1946)]]
* [[І Конгрес СУМ (Німеччина 1947)]]
* [[ІІ Конгрес СУМ (Німеччина 1948)]]
* [[ІІІ Конгрес СУМ (Німеччина 1949)]]
* [[ІV Конгрес СУМ (Бельгія 1952)]]
* [[V Конгрес СУМ (Торонто 1955)]]
|
* [[VІ Конгрес СУМ (Торонто 1958)]]
* [[VIІ Конгрес СУМ (Париж-Нью-Йорк 1962)]]
* [[VIІІ Конгрес СУМ (Британія-Канада 1966)]]
* [[ІХ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1969 - Лондон 1970)]]
* [[Х Конгрес СУМ (Торонто 1973)]]
* [[ХІ Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1978)]]
|
* [[ХІІ Конгрес СУМ (Торонто 1983)]]
* [[ХІІІ Конгрес СУМ (Торонто 1988)]]
* [[XIV Конгрес СУМ (Нью-Йорк 1992)]]
* [[ХV Конгрес СУМ (Торонто 1996)]]
* [[ХVI Конгрес СУМ (Чикаго 2001)]]
* [[ХVII Конгрес СУМ (Торонто 2006)]]
|}

== Світові Злети СУМ ==
* Загальна інформація про [[Світові Злети СУМ]]
{|
|
* [[І Світовий Злет СУМ (Мюнхен 1972)]]
* [[ІІ Світовий Злет СУМ (Монреаль 1976)]]
* [[ІІІ Світовий Злет СУМ (Лос Анжелес 1984)]]
|
* [[ІV Світовий Злет СУМ (Рим-Константинопіль 1988)]]
* [[V Світовий Злет СУМ (Мельбурн 1992)]]
|
* [[VІ Світовий Злет СУМ (Україна 2001)]]
* [[VIІ Світовий Злет СУМ (Україна 2006)]]
|}

== Символи СУМу та структура організації ==
{|
|
* [[Велика та мала емблеми СУМ]]
* [[Гасло й привіти СУМ]]
* [[Покровитель СУМу]]
* [[Прапор СУМ]]
|
* [[Гімн СУМ]]
* [[Молитва]]
* [[Слово, Обітниця, Приречення, Присяга члена СУМ]]
* [[Програма СУМ]]
|
* [[Сумівський однострій]]
* [[Інформація про правильники СУМ]]
* [[Організаційна структура СУМ]]
|}

== Література про СУМ ==
{|
|
* [["СУМ на чужині"]]
* [["Коротка історія Спілки Української Молоді"]]
* [["50-ліття Спілки Української Молоді в Діяспорі"]]
|
* [["Під прапором СУМА"]]
* [["25 років СУМ Канади"]]
|
* [["Спілка Української Молоді в Канаді (1948-1988)"]]
* [["Спілка Української Молоді у Великій Британії"]]
|}

== СУМ у спогадах ==
* [[Василь Шушко "Організуємо СУМ!"]]
* [[Василь Шушко "Про СУМ, літні табори і мого друга Володимира Леника"]]

== Сумівці та сумівки ==
* [[Симон Вожаківський]]
* [[Іван Скала]]

== Посібник для всіх, хто користується сумівською енциклопедією ==

Тут знайдеш інструкції для редагуання існуючих статтей та створення нових сторінок і статтей: http://meta.wikimedia.org/wiki/Help:Contents або http://www.mediawiki.org/wiki/Help:Contents

Василь Шушко "Про СУМ, літні табори і мого друга Володимира Леника"

2008-05-31T07:59:11Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:Sushko.jpg|left]]

''Спогади Василя Шушка під назвою '''"Завдання виконав"''' з'явилися друком у 2000 році у місті Львові.

''Василь Шушко був одним із організаторів Спілки Української Молоді на еміграції, а також активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Варто відзначити, що В.Шушко був особистим охоронцем Провідника Степана Бандери.

''До уваги читачів пропонуємо розділ із книги Шушка "Завдання виконав", який розповідає про діяльність СУМ в Німеччині в 1950-х роках.''''''

'''ПРО СУМ, ЛІТНІ ТАБОРИ І МОГО ДРУГА ВОЛОДИМИРА ЛЕНИКА'''

Наші українські установи, наголошую ще раз на тому, старалися усіма доступними засобами поширювати правду серед чужинців про Україну — насамперед, що це окремий народ, який має свою мову, культуру та історію. Чужинці, особливо в європейських державах, вважали нас росіянами, зрозуміло московська пропаганда зі свого боку старалася всіма засобами такі погляди закріпити. Щоби переконати німців у неправильності розуміння Східної Европи, було вирішено вже в початкових школах ввести лекції на тему України. Бракувало літератури, з якої могли би користати. На наші прохання перед відповідними міністерствами про неправильне вивчення географії і історії Східної Европи, деякі урядовці закликали не нарікати, а підготувати німецькою мовою історію України та інші матеріяли, щоб ввести їх до програми навчання.

Друг Володимир Леник через СУМ старався втримувати зв'язки з різними організаціями. Однією з таких організацій був Крайс Юґенд Рінґ, а також Інтернаціоналер Арбайт-скрайс, який очолював Ернст Бавман. Щоби налагодити працю, він аапросив Леника та членів СУМу на зустріч-семінар закінчення навчального року у Педагогічному Інсштуті. Після семінару та різних гутірок з рамени СУМу В.Леник, В.Сушко, М.Філь, В.Зброжик, С. Бовдій запросили всіх учасників відвідати наше видавництво, яке на той час було досить репрезентативне. Ми були дуже зацікавлені у тому, щоби чужинці побачили нашу установу. Розрахунок простий: понад ЗО молодих учительок приступлять завтра до навчання німецьких дітей і вони вже правдиво будуть розповідати про українців та Україну, що окупована росіянами. І ми не помилилися, бо довгі роки після того втримували з ними контакти, деякі навіть пишалися тим, що у своїх клясах впровадили години про Україну. Я разом з Бенцалем пригостили їх кавою і солодким безпосередньо в бюрі, а за дозволом проф. Ленкавського запросили їх на вечірку до кафе Ґастайґ. За якийсь час було враховано слушні зауваження німецької сторони про брак німецькою мовою історії України, тому за старанням професорів Ленкавського і Володимира Янева появилася "Історія України" (Ґешіхте дер Україне) Наталії Полонської-Василенко, що частинно задовольнило наші потреби на тому відтинку.

У Мюнхені на Дахауерштрассе, 9,7-го червня 1952 року було скликано крайовий з'їзд СУМу. На той час голова контрольної комісії Микола Кравчук вже виїхав до Америки, тому, як заступник голови ще з одним членом Миколою Яременком, ми перевіряли діловодство. На з'їзді я відчитав звіт, в якому просив уділити уступаючій управі абсолюторію, хоч під час перевірки ми ствердили, що не осягнуто бажаних успіхів. Це пов'язувалося із виїздами до інших держав з Німеччини. Вибирають голову осередку, а за один або два тижні він виїжджає. Розпорошувалися осередки у зв'язку з переміщенням до різних таборів.

Така колотнеча тривала майже три роки, коли виїзди припинилися — життя трохи нормалізувалося. Але навіть за несприятливих обставин деякі сумівці, а серед них Володимир Леник, виявляли різні ініціятиви. Він ще в Ляйпгаймі заініціював зліт сумівців —"стрічу", з'їхалися спілчани, що були розкинуті по всій околиці і, мені здається, що ця стріча започаткувала пізніше всі наступні зустрічі у Німеччині, вони проводяться досі, на них читають реферати, справляють різні гутірки, теренові ігри та інше.

Провід ОУН був дуже зацікавлений, щоби впровадити нормальні вишколи для молоді, але тоді їх було важко провадити, бо життя наших громад ще не було унормоване. Тому Зродилася думка у Володимира Леника зорганізувати відпочинково-вишкільні літні табори, що було вповні підтримано верхами. Такий перший табір він зорганізував з учителем Василем Матвієйком, який жив у Шонґав. Першого року табір був не дуже великим, здається, з сорок юнаків, але вже наступного року кількість таборян зросла. Життя громад почало нормалізуватися, водночас почали також виявляти свою діяльність осередки у Новому Ульмі, Амберґу, Тамбурґу, Дюссельдорфі, Ауґзбурґу, старалися урухомити діяльність осередку і у Мюнхені.

На той час, незважаючи на посилені заходи крайової управи, не вдалося впорядкувати діяльність членів СУМу, це утруднювалося розпорошенням людей по всій території Німеччини, та слабою організацією осередків. Управи осередків та відділи юного СУМу не присвячували належної уваги справі організації членів, не звітували та навіть не присилали списків членів, хоч про те їм нагадувалося. За приблизними підрахунками, на той час було зафіксовано 25 осередків (500 членів), але діяльність не пожвавлювалася, бо старші сумівці перестали бути активними, а молодші не мали відповідної підготовки. Отже, для активізації праці і вишколу залишилися тільки табори, де ще також не набуто великого досвіду.

Виховна праця крайової управи СУМ зводилася до таких напрямів: літні табори для юнаків і юначок, різні сумівські зустрічі, переселення сумівців з Німеччини до інших держав, посилення праці по осередках, влаштування на місцях проживання вишкільних курсів, кольпортаж журналів для молоді, поширення книжок у чужих мовах (також серед чужинців). Крайова управа вислала гурток сумівців до Англії, щоби дати змогу пізнавати організацію поза Німеччиною, пізнавати нові методи виховної діяльности СУМу, які можна застосувати і в Німеччині. Крайова управа також висилала до осередків обіжники для внутрішної діяльности, але, на жаль, це не мало великого успіху, лише дехто улаштував сходини та імпрези. У попередніх роках не було змоги улаштовувати вишкільні курси, бо не назбирувалося кандидатів на курсантів. Щойно 1962 року організовано вишкільний курс у Дюссельдорфі від 7 до 9-го грудня. Справа поширення серед юнацтва українських часописів та книжок не увінчалася успіхами, бо багато молодих людей не вміли та не хотіли читати українською мовою, хоч крайова управа була дуже настирливою.

Коли узагальнювати підсумки комплексної діяльности СУМу серед українських громад, то все-таки треба ствердити, що члени виявляли на відтинку суспільно-громадської праці деяку ініціятиву і жертовність. Майже всюди осередки СУМу, а також поодинокі члени керували громадською працею. У новостворених українських оселях члени СУМу очолювали різні громадські установи, місцеві представництва, а в Новому Ульмі, Нюренберґу, Ауґзбурґу, Гамбургу, Гягольштадті та в інших містах сумівці самі організовували національні імпрези і так піднімали громаду з оспалости.

Дуже важливу ролю відігравали сумівські зустрічі з громадянством, це оживлювало громадське національне життя. Треба також наголосити, що провідник СУМу В. Леник всіляко розвивав зовнішні зв'язки, які традиційно підтримувалися з Юґенд Рінґом, Міністерством для справ Втікачів, Католицькою Німецькою Організацією Молоді ІМКА, Організацією Шлезької Молоді. Не занедбувалася зовнішня Праця у літніх таборах: виступали перед чужинцями під час різкій зустрічей, це приносило велику користь для визнання нас» Українців. Члени СУМу підтримували контакти з німецькою молоддю, часто виступали у німецьких школах з рефератами про Україну, писали листи до німецьких видавництв та журналів зі спростуваннями різних неправдивих інформація про Україну, що появлялися на сторінках преси тощо.

Дуже великою проблемою залишалися фінанси, бо не знайшлося відповідної людини, яка могла б фахово займатися тими справами. Після перших років, коли з ініціативи В. Леника було заведено літні вишкільні табори, СУМ заліз у такі борги, що 1957 року вже не виявилося засобів для організації табору. Десь на початку червня покликав мене п. Бенцаль до Провідника. Там вже сидів С. Ленкавський. Провідник звернувся до мене:

— Друже Василю, надходить час для влаштування сумівського табору. Нам відомо, що там великі борги, будете мати клопоти, але ви знаєте, що ми приділяємо дуже велику увагу, щоб такий табір відбувся і тому вирішили, щоб ви перебрали фінанси і господарку табору. На початок Євшан (Бенцаль) зорганізує трохи грошей і думаємо, що з головної каси дещо надійде, отже, готуйтеся.

На це я відповів:

— Але, друже Провіднику, я не є членом крайової управи, на те він з усміхом:

— Нічого, зате Ви маєте гроші. Викрутитися мені не вдалося.

— Добре, друже Провіднику,я постараюся, що буде в моїх силах.

— Старайтеся, й поговоріть з Леником, працюйте з ним разом.

[[{{ns:image}}:Shongav.jpg |thumb|Богослужіння у таборі Шонгав (1959)]]

Будувати табір я виїхав до Шонґав особисто, щоби не розтринькувати грошей, попросив знайомого, що замешкав в Шонґав, мені допомогти. СУМ була єдиною організацією, яка виявляла ініціятиву того часу, але не могла через брак відповідних коштів розвинути її. Фінансовим референтом вибрали Щ. — безнадійного нездарника, що не знався на господарці, а своїми вчинками серед молоді приносив тільки шкоду. Тому щоби активізувати молодь і оздоровити ситуацію, мені доручили фінансову та господарську справи.

До табору з'їхалося багато сумівців, також з Франції, з Бельгії та Австрії. Командантом табору було призначено Романа Дебрицького, головним вишкільником — Володимира Леника, його помічником — Стефана Костюка, який займався одночасно висилкою кур'єрів на Україну, працювали також Рен-Побігущий та інші вишкільники.

Тепер дещо про господарські справи. Бенцаль позичив у канцлера Леськовича 7000 НМ, а я з головної каси Проводу — 3000 НМ. Отже, почав господарювати як уважав за потрібне. Заборонив насамперед стороннім людям входити до харчового магазину, поставив там ліжко для спання, старшого чоловіка Даціва призначив вартовим магазину, одночасно він заготовляв дрова для кухні. Відразу не вдавалося перебороти старі навички старших сумівців, що приїжджали на відпочинок і не були призвичаєні до такого суворого порядку, у попередні роки кожний робив собі, що хотів. У зв'язку з тим були різні незадоволення та нарікання. Я сам чув як група старших сумівців "покривджених" зібралася на площі недалеко від кухні й голосно говорила, щоби і я почув "колись було інакше, а тепер прислали якогось ..., що навіть не дозволяє яблука взяти, а ще вимагає оплату за побут!". На таке тоді я не дуже зважав, бо керувався виваженими вказівками Проводу.

Під фінансово-господарським оглядом у пластовому таборі вже давно був порядок і про окремі випади самочинства не було мови, з часом і в сумівському таборі звикли до організованости, бо побачили, що так ліпше — всі добре забезпечені, висококалорійно харчуються. З часом, хоч з труднощами, вдалось вийти на "чисті води". Пізніше реорганізували крайову управу і життя поплило у нормальному руслі.

Окремо хочу сказати кілька гарних слів про свого найближчого приятеля Володимира Леника — людину активну та ініціятивну з усіх оглядів.

Коли говорити про нього, то слід зауважити, що не всім нашим людям, певно із заздрости, подобалася рухливість В. Леника, що виокремлювався в активній праці СУМ у, також на зовнішньому відтинку. Він з рамени крайової управи СУМу влаштував тісну співпрацю з німецькими організаціями та установами, про що доходили похвали з німецького боку до Проводу. Але це не всім подобалося і почали поширюватися різні наговори і то з рядів своїх "близьких" що, мовляв, "робить собі кар'єру!" Таке доходило і до Провідника. Одного разу під час їзди Провідник запитав мене, що я скажу про Лєника, бо про нього різне говорять. Я не задумуючись відповів: "Друже Провіднику, людська заздрість безмежна. Кричать, наговорюють, бо самі нічого не вміють і не роблять". Провідник глянув на мене і далі каже: "Друже Василю, я також так думаю". Після цього усі нарікання якось втихли, а Леник далі невтомно діяв і своєю працею "замикав уста" всім своїм противникам.

Володимир Леник, крім сумівського відтинку, працював у різних редакціях як журналіст, кореспондент, редактор, але це лише одне крило його багатоаспектної діяльности, Зенон Пеленський (визначний журналіст) пропагував його постійно, але редактор Данило Чайківський не любив конкуренції, тому часом стримував його ініціятиву, він просиджував цілими ночами сам, тільки, щоб ніхто не стояв йому на перешкоді та не влазив ближче! Це, на мою думку, не найкраща його риса, бо таки треба мати довіру і до молодших, потенційно перспективних колег.

Коли говорити про Леника, то передусім треба відзначити його журналістську діяльність. Українська еміґрація та її провідні діячі відразу після капітуляції звертали особливу увагу на пресу. І не тільки на німецьку, але різнонаціональну емігрантську. З ініціятиви наших журналістів 1947 року було створено міжнародне товариство «Союз Вільної Преси». Першим головою став Роман Ільницький. Дещо пізніше активним у цій ділянці став Володимир Леник, який представляв нашу спільноту серед чужинців. На зовнішному відтинку він пробував нав'язати контакти з різними видавництвами, що займалися літературною творчістю. Посередньо він відрізнявся від інших колег своєю рухливістю. Про нього казали: «Викинеш Леника з різних недоступних зібрань дверима, а він залізе через вікно». У своїй діяльності він відшукував наших людей у різних місцях поселення і залучував їх до праці для української громади. Він писав до «Українського самостійника», «Авангарду», «Шляху Перемоги». Кілька років був членом Української групи і представником нашої групи в Раді Союзу Вільної преси та членом Президентом Союзу. Леник особливо старанно виконував свої обов'язки, головно намагався втримати лінію та заступати інтереси всіх поневолених народів. Він змагав, щоби українці були задіяні всюди, щоби чужинці усідомили рівноправність України з іншими народами. Союз Вільної Преси існував вже понад 10 років, що було відзначено ювілеєм у різних містах Німеччини: Мюнхені, Берліні, Бонні та інших містах. Він побував на різних прийнятях посадника Мюнхену та в Сенаті Берліну. Як Президент Союзу приймав різних екзильних журналістів із різних країн світу. З рамини Союзу Вільної Преси В. Леник контактував з екзильними організаціями вільних журналістів Еспанії, Франції. У висліді такої діяльности йому вдалося нав'язати дружні контакти з десятками національно свідомих журналістів у Німеччині та Европі і довести, що українці своєю активною працею в міжнародному житті користуються симпатіями, бо вміють відстоювати інтереси України. Діючи з рамини СПВ, Володимир Леник зробив кілька поїздок по Німеччині та Европі, був у Лондоні, Парижі, де у своїх доповідях наголошував на визвольній боротьбі України.

Він також нав'язав контакти з польськими журналістами Мангаймі, Кайзесляутені, що пізніше виявилися дуже корисними, В. Леник мав добрих знайомих у кожній німецькій газеті у Мюнхені, а поза тим приятелював з діловодом Спілки Німецьких Журналістів у Бони! На пресовому балі Союз Професійних Журналістів Баварії дав йому Ордер. Контакти журналістів інших національностей, зокрема німецьких, давали йому змогу часто впливати на зміст деяких статей, які стосувалися східньоевпропейських справ, а часом велися певні наради до різних проблем. Як представник преси, а також Голова Спілки Української Молоді він підтримував контакти з різними урядовими Установами в Мюнхені та в Бонні. І тепер він не перестає діяти, а виявляє свою діяльність в усіх українських установах. Слава тобі Влодку, щоб Ти ще довго прожив.

На крайовому з'їзді у Шонґаві 1960 року, мене вибрали фінансово-господарським референтом. За час своєї каденції, я повіддавав усі борги, закупив однострої на фабриці в Ауґзбурґу, зробив особисто взірець пряжок до пасків, що Центральна Управа СУМу затвердила, закупив вісім військових наметів в американців та виряд до кухні і вже на з'їзді крайової управи в Ґомадінґен, 6-го серпня 1967 року, у фінансовому звіті я стверджував в частині приходів 48 720,57 НМ, у частині витрат 46 178,88 НМ, готівкою в касі 2541,69 НМ. Крім того, господарському референтові передано однострої на 12 070,56 НМ. Тут не враховані шатра та інше таборове добро: інвентар, ліжка, кухонне приладдя та інше.

На з’їзді проти моєї волі мене вибрали до Контрольної Комісії, але в СУМі я вже не виявляв активної діяльності, бо мусив закінчити своє навчання у високій технічній школі та закріпити за собою місце праці в шкільному рефераті Мюнхену. Ще до скликання крайового з'їзду 6-го серпня ми старалися знайти відповідну площу для влаштування і закупівлі сумівської оселі і таборування, але для цього треба було більше часу, і цією справою повинна б займатися новообрана управа. Та справу закупівлі не довели до кінця, СУМ і сьогодні таборує на винаймленій площі в Ґомадінґені.

Василь Шушко "Про СУМ, літні табори і мого друга Володимира Леника"

2008-05-31T07:56:37Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:Sushko.jpg|left]]

''Спогади Василя Шушка під назвою '''"Завдання виконав"''' з'явилися друком у 2000 році у місті Львові.

Василь Шушко був одним із організаторів Спілки Української Молоді на еміграції, а також активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Варто відзначити, що В.Шушко був особистим охоронцем Провідника Степана Бандери.

До уваги читачів пропонуємо розділ із книги Шушка "Завдання виконав", який розповідає про діяльність СУМ в Німеччині в 1950-х роках.''

'''ПРО СУМ, ЛІТНІ ТАБОРИ І МОГО ДРУГА ВОЛОДИМИРА ЛЕНИКА'''

Наші українські установи, наголошую ще раз на тому, старалися усіма доступними засобами поширювати правду серед чужинців про Україну — насамперед, що це окремий народ, який має свою мову, культуру та історію. Чужинці, особливо в європейських державах, вважали нас росіянами, зрозуміло московська пропаганда зі свого боку старалася всіма засобами такі погляди закріпити. Щоби переконати німців у неправильності розуміння Східної Европи, було вирішено вже в початкових школах ввести лекції на тему України. Бракувало літератури, з якої могли би користати. На наші прохання перед відповідними міністерствами про неправильне вивчення географії і історії Східної Европи, деякі урядовці закликали не нарікати, а підготувати німецькою мовою історію України та інші матеріяли, щоб ввести їх до програми навчання.

Друг Володимир Леник через СУМ старався втримувати зв'язки з різними організаціями. Однією з таких організацій був Крайс Юґенд Рінґ, а також Інтернаціоналер Арбайт-скрайс, який очолював Ернст Бавман. Щоби налагодити працю, він аапросив Леника та членів СУМу на зустріч-семінар закінчення навчального року у Педагогічному Інсштуті. Після семінару та різних гутірок з рамени СУМу В.Леник, В.Сушко, М.Філь, В.Зброжик, С. Бовдій запросили всіх учасників відвідати наше видавництво, яке на той час було досить репрезентативне. Ми були дуже зацікавлені у тому, щоби чужинці побачили нашу установу. Розрахунок простий: понад ЗО молодих учительок приступлять завтра до навчання німецьких дітей і вони вже правдиво будуть розповідати про українців та Україну, що окупована росіянами. І ми не помилилися, бо довгі роки після того втримували з ними контакти, деякі навіть пишалися тим, що у своїх клясах впровадили години про Україну. Я разом з Бенцалем пригостили їх кавою і солодким безпосередньо в бюрі, а за дозволом проф. Ленкавського запросили їх на вечірку до кафе Ґастайґ. За якийсь час було враховано слушні зауваження німецької сторони про брак німецькою мовою історії України, тому за старанням професорів Ленкавського і Володимира Янева появилася "Історія України" (Ґешіхте дер Україне) Наталії Полонської-Василенко, що частинно задовольнило наші потреби на тому відтинку.

У Мюнхені на Дахауерштрассе, 9,7-го червня 1952 року було скликано крайовий з'їзд СУМу. На той час голова контрольної комісії Микола Кравчук вже виїхав до Америки, тому, як заступник голови ще з одним членом Миколою Яременком, ми перевіряли діловодство. На з'їзді я відчитав звіт, в якому просив уділити уступаючій управі абсолюторію, хоч під час перевірки ми ствердили, що не осягнуто бажаних успіхів. Це пов'язувалося із виїздами до інших держав з Німеччини. Вибирають голову осередку, а за один або два тижні він виїжджає. Розпорошувалися осередки у зв'язку з переміщенням до різних таборів.

Така колотнеча тривала майже три роки, коли виїзди припинилися — життя трохи нормалізувалося. Але навіть за несприятливих обставин деякі сумівці, а серед них Володимир Леник, виявляли різні ініціятиви. Він ще в Ляйпгаймі заініціював зліт сумівців —"стрічу", з'їхалися спілчани, що були розкинуті по всій околиці і, мені здається, що ця стріча започаткувала пізніше всі наступні зустрічі у Німеччині, вони проводяться досі, на них читають реферати, справляють різні гутірки, теренові ігри та інше.

Провід ОУН був дуже зацікавлений, щоби впровадити нормальні вишколи для молоді, але тоді їх було важко провадити, бо життя наших громад ще не було унормоване. Тому Зродилася думка у Володимира Леника зорганізувати відпочинково-вишкільні літні табори, що було вповні підтримано верхами. Такий перший табір він зорганізував з учителем Василем Матвієйком, який жив у Шонґав. Першого року табір був не дуже великим, здається, з сорок юнаків, але вже наступного року кількість таборян зросла. Життя громад почало нормалізуватися, водночас почали також виявляти свою діяльність осередки у Новому Ульмі, Амберґу, Тамбурґу, Дюссельдорфі, Ауґзбурґу, старалися урухомити діяльність осередку і у Мюнхені.

На той час, незважаючи на посилені заходи крайової управи, не вдалося впорядкувати діяльність членів СУМу, це утруднювалося розпорошенням людей по всій території Німеччини, та слабою організацією осередків. Управи осередків та відділи юного СУМу не присвячували належної уваги справі організації членів, не звітували та навіть не присилали списків членів, хоч про те їм нагадувалося. За приблизними підрахунками, на той час було зафіксовано 25 осередків (500 членів), але діяльність не пожвавлювалася, бо старші сумівці перестали бути активними, а молодші не мали відповідної підготовки. Отже, для активізації праці і вишколу залишилися тільки табори, де ще також не набуто великого досвіду.

Виховна праця крайової управи СУМ зводилася до таких напрямів: літні табори для юнаків і юначок, різні сумівські зустрічі, переселення сумівців з Німеччини до інших держав, посилення праці по осередках, влаштування на місцях проживання вишкільних курсів, кольпортаж журналів для молоді, поширення книжок у чужих мовах (також серед чужинців). Крайова управа вислала гурток сумівців до Англії, щоби дати змогу пізнавати організацію поза Німеччиною, пізнавати нові методи виховної діяльности СУМу, які можна застосувати і в Німеччині. Крайова управа також висилала до осередків обіжники для внутрішної діяльности, але, на жаль, це не мало великого успіху, лише дехто улаштував сходини та імпрези. У попередніх роках не було змоги улаштовувати вишкільні курси, бо не назбирувалося кандидатів на курсантів. Щойно 1962 року організовано вишкільний курс у Дюссельдорфі від 7 до 9-го грудня. Справа поширення серед юнацтва українських часописів та книжок не увінчалася успіхами, бо багато молодих людей не вміли та не хотіли читати українською мовою, хоч крайова управа була дуже настирливою.

Коли узагальнювати підсумки комплексної діяльности СУМу серед українських громад, то все-таки треба ствердити, що члени виявляли на відтинку суспільно-громадської праці деяку ініціятиву і жертовність. Майже всюди осередки СУМу, а також поодинокі члени керували громадською працею. У новостворених українських оселях члени СУМу очолювали різні громадські установи, місцеві представництва, а в Новому Ульмі, Нюренберґу, Ауґзбурґу, Гамбургу, Гягольштадті та в інших містах сумівці самі організовували національні імпрези і так піднімали громаду з оспалости.

Дуже важливу ролю відігравали сумівські зустрічі з громадянством, це оживлювало громадське національне життя. Треба також наголосити, що провідник СУМу В. Леник всіляко розвивав зовнішні зв'язки, які традиційно підтримувалися з Юґенд Рінґом, Міністерством для справ Втікачів, Католицькою Німецькою Організацією Молоді ІМКА, Організацією Шлезької Молоді. Не занедбувалася зовнішня Праця у літніх таборах: виступали перед чужинцями під час різкій зустрічей, це приносило велику користь для визнання нас» Українців. Члени СУМу підтримували контакти з німецькою молоддю, часто виступали у німецьких школах з рефератами про Україну, писали листи до німецьких видавництв та журналів зі спростуваннями різних неправдивих інформація про Україну, що появлялися на сторінках преси тощо.

Дуже великою проблемою залишалися фінанси, бо не знайшлося відповідної людини, яка могла б фахово займатися тими справами. Після перших років, коли з ініціативи В. Леника було заведено літні вишкільні табори, СУМ заліз у такі борги, що 1957 року вже не виявилося засобів для організації табору. Десь на початку червня покликав мене п. Бенцаль до Провідника. Там вже сидів С. Ленкавський. Провідник звернувся до мене:

— Друже Василю, надходить час для влаштування сумівського табору. Нам відомо, що там великі борги, будете мати клопоти, але ви знаєте, що ми приділяємо дуже велику увагу, щоб такий табір відбувся і тому вирішили, щоб ви перебрали фінанси і господарку табору. На початок Євшан (Бенцаль) зорганізує трохи грошей і думаємо, що з головної каси дещо надійде, отже, готуйтеся.

На це я відповів:

— Але, друже Провіднику, я не є членом крайової управи, на те він з усміхом:

— Нічого, зате Ви маєте гроші. Викрутитися мені не вдалося.

— Добре, друже Провіднику,я постараюся, що буде в моїх силах.

— Старайтеся, й поговоріть з Леником, працюйте з ним разом.

[[{{ns:image}}:Shongav.jpg |thumb|Богослужіння у таборі Шонгав (1959)]]

Будувати табір я виїхав до Шонґав особисто, щоби не розтринькувати грошей, попросив знайомого, що замешкав в Шонґав, мені допомогти. СУМ була єдиною організацією, яка виявляла ініціятиву того часу, але не могла через брак відповідних коштів розвинути її. Фінансовим референтом вибрали Щ. — безнадійного нездарника, що не знався на господарці, а своїми вчинками серед молоді приносив тільки шкоду. Тому щоби активізувати молодь і оздоровити ситуацію, мені доручили фінансову та господарську справи.

До табору з'їхалося багато сумівців, також з Франції, з Бельгії та Австрії. Командантом табору було призначено Романа Дебрицького, головним вишкільником — Володимира Леника, його помічником — Стефана Костюка, який займався одночасно висилкою кур'єрів на Україну, працювали також Рен-Побігущий та інші вишкільники.

Тепер дещо про господарські справи. Бенцаль позичив у канцлера Леськовича 7000 НМ, а я з головної каси Проводу — 3000 НМ. Отже, почав господарювати як уважав за потрібне. Заборонив насамперед стороннім людям входити до харчового магазину, поставив там ліжко для спання, старшого чоловіка Даціва призначив вартовим магазину, одночасно він заготовляв дрова для кухні. Відразу не вдавалося перебороти старі навички старших сумівців, що приїжджали на відпочинок і не були призвичаєні до такого суворого порядку, у попередні роки кожний робив собі, що хотів. У зв'язку з тим були різні незадоволення та нарікання. Я сам чув як група старших сумівців "покривджених" зібралася на площі недалеко від кухні й голосно говорила, щоби і я почув "колись було інакше, а тепер прислали якогось ..., що навіть не дозволяє яблука взяти, а ще вимагає оплату за побут!". На таке тоді я не дуже зважав, бо керувався виваженими вказівками Проводу.

Під фінансово-господарським оглядом у пластовому таборі вже давно був порядок і про окремі випади самочинства не було мови, з часом і в сумівському таборі звикли до організованости, бо побачили, що так ліпше — всі добре забезпечені, висококалорійно харчуються. З часом, хоч з труднощами, вдалось вийти на "чисті води". Пізніше реорганізували крайову управу і життя поплило у нормальному руслі.

Окремо хочу сказати кілька гарних слів про свого найближчого приятеля Володимира Леника — людину активну та ініціятивну з усіх оглядів.

Коли говорити про нього, то слід зауважити, що не всім нашим людям, певно із заздрости, подобалася рухливість В. Леника, що виокремлювався в активній праці СУМ у, також на зовнішньому відтинку. Він з рамени крайової управи СУМу влаштував тісну співпрацю з німецькими організаціями та установами, про що доходили похвали з німецького боку до Проводу. Але це не всім подобалося і почали поширюватися різні наговори і то з рядів своїх "близьких" що, мовляв, "робить собі кар'єру!" Таке доходило і до Провідника. Одного разу під час їзди Провідник запитав мене, що я скажу про Лєника, бо про нього різне говорять. Я не задумуючись відповів: "Друже Провіднику, людська заздрість безмежна. Кричать, наговорюють, бо самі нічого не вміють і не роблять". Провідник глянув на мене і далі каже: "Друже Василю, я також так думаю". Після цього усі нарікання якось втихли, а Леник далі невтомно діяв і своєю працею "замикав уста" всім своїм противникам.

Володимир Леник, крім сумівського відтинку, працював у різних редакціях як журналіст, кореспондент, редактор, але це лише одне крило його багатоаспектної діяльности, Зенон Пеленський (визначний журналіст) пропагував його постійно, але редактор Данило Чайківський не любив конкуренції, тому часом стримував його ініціятиву, він просиджував цілими ночами сам, тільки, щоб ніхто не стояв йому на перешкоді та не влазив ближче! Це, на мою думку, не найкраща його риса, бо таки треба мати довіру і до молодших, потенційно перспективних колег.

Коли говорити про Леника, то передусім треба відзначити його журналістську діяльність. Українська еміґрація та її провідні діячі відразу після капітуляції звертали особливу увагу на пресу. І не тільки на німецьку, але різнонаціональну емігрантську. З ініціятиви наших журналістів 1947 року було створено міжнародне товариство «Союз Вільної Преси». Першим головою став Роман Ільницький. Дещо пізніше активним у цій ділянці став Володимир Леник, який представляв нашу спільноту серед чужинців. На зовнішному відтинку він пробував нав'язати контакти з різними видавництвами, що займалися літературною творчістю. Посередньо він відрізнявся від інших колег своєю рухливістю. Про нього казали: «Викинеш Леника з різних недоступних зібрань дверима, а він залізе через вікно». У своїй діяльності він відшукував наших людей у різних місцях поселення і залучував їх до праці для української громади. Він писав до «Українського самостійника», «Авангарду», «Шляху Перемоги». Кілька років був членом Української групи і представником нашої групи в Раді Союзу Вільної преси та членом Президентом Союзу. Леник особливо старанно виконував свої обов'язки, головно намагався втримати лінію та заступати інтереси всіх поневолених народів. Він змагав, щоби українці були задіяні всюди, щоби чужинці усідомили рівноправність України з іншими народами. Союз Вільної Преси існував вже понад 10 років, що було відзначено ювілеєм у різних містах Німеччини: Мюнхені, Берліні, Бонні та інших містах. Він побував на різних прийнятях посадника Мюнхену та в Сенаті Берліну. Як Президент Союзу приймав різних екзильних журналістів із різних країн світу. З рамини Союзу Вільної Преси В. Леник контактував з екзильними організаціями вільних журналістів Еспанії, Франції. У висліді такої діяльности йому вдалося нав'язати дружні контакти з десятками національно свідомих журналістів у Німеччині та Европі і довести, що українці своєю активною працею в міжнародному житті користуються симпатіями, бо вміють відстоювати інтереси України. Діючи з рамини СПВ, Володимир Леник зробив кілька поїздок по Німеччині та Европі, був у Лондоні, Парижі, де у своїх доповідях наголошував на визвольній боротьбі України.

Він також нав'язав контакти з польськими журналістами Мангаймі, Кайзесляутені, що пізніше виявилися дуже корисними, В. Леник мав добрих знайомих у кожній німецькій газеті у Мюнхені, а поза тим приятелював з діловодом Спілки Німецьких Журналістів у Бони! На пресовому балі Союз Професійних Журналістів Баварії дав йому Ордер. Контакти журналістів інших національностей, зокрема німецьких, давали йому змогу часто впливати на зміст деяких статей, які стосувалися східньоевпропейських справ, а часом велися певні наради до різних проблем. Як представник преси, а також Голова Спілки Української Молоді він підтримував контакти з різними урядовими Установами в Мюнхені та в Бонні. І тепер він не перестає діяти, а виявляє свою діяльність в усіх українських установах. Слава тобі Влодку, щоб Ти ще довго прожив.

На крайовому з'їзді у Шонґаві 1960 року, мене вибрали фінансово-господарським референтом. За час своєї каденції, я повіддавав усі борги, закупив однострої на фабриці в Ауґзбурґу, зробив особисто взірець пряжок до пасків, що Центральна Управа СУМу затвердила, закупив вісім військових наметів в американців та виряд до кухні і вже на з'їзді крайової управи в Ґомадінґен, 6-го серпня 1967 року, у фінансовому звіті я стверджував в частині приходів 48 720,57 НМ, у частині витрат 46 178,88 НМ, готівкою в касі 2541,69 НМ. Крім того, господарському референтові передано однострої на 12 070,56 НМ. Тут не враховані шатра та інше таборове добро: інвентар, ліжка, кухонне приладдя та інше.

На з’їзді проти моєї волі мене вибрали до Контрольної Комісії, але в СУМі я вже не виявляв активної діяльності, бо мусив закінчити своє навчання у високій технічній школі та закріпити за собою місце праці в шкільному рефераті Мюнхену. Ще до скликання крайового з'їзду 6-го серпня ми старалися знайти відповідну площу для влаштування і закупівлі сумівської оселі і таборування, але для цього треба було більше часу, і цією справою повинна б займатися новообрана управа. Та справу закупівлі не довели до кінця, СУМ і сьогодні таборує на винаймленій площі в Ґомадінґені.

Василь Шушко "Про СУМ, літні табори і мого друга Володимира Леника"

2008-05-31T07:55:44Z

92.112.1.56: Нова сторінка: left Спогади Василя Шушка під назвою '''"Завдання виконав"''' з'явилися друком у 2000...

[[{{ns:image}}:Sushko.jpg|left]]

Спогади Василя Шушка під назвою '''"Завдання виконав"''' з'явилися друком у 2000 році у місті Львові.

Василь Шушко був одним із організаторів Спілки Української Молоді на еміграції, а також активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Варто відзначити, що В.Шушко був особистим охоронцем Провідника Степана Бандери.

До уваги читачів пропонуємо розділ із книги Шушка "Завдання виконав", який розповідає про діяльність СУМ в Німеччині в 1950-х роках.

'''ПРО СУМ, ЛІТНІ ТАБОРИ І МОГО ДРУГА ВОЛОДИМИРА ЛЕНИКА'''

Наші українські установи, наголошую ще раз на тому, старалися усіма доступними засобами поширювати правду серед чужинців про Україну — насамперед, що це окремий народ, який має свою мову, культуру та історію. Чужинці, особливо в європейських державах, вважали нас росіянами, зрозуміло московська пропаганда зі свого боку старалася всіма засобами такі погляди закріпити. Щоби переконати німців у неправильності розуміння Східної Европи, було вирішено вже в початкових школах ввести лекції на тему України. Бракувало літератури, з якої могли би користати. На наші прохання перед відповідними міністерствами про неправильне вивчення географії і історії Східної Европи, деякі урядовці закликали не нарікати, а підготувати німецькою мовою історію України та інші матеріяли, щоб ввести їх до програми навчання.

Друг Володимир Леник через СУМ старався втримувати зв'язки з різними організаціями. Однією з таких організацій був Крайс Юґенд Рінґ, а також Інтернаціоналер Арбайт-скрайс, який очолював Ернст Бавман. Щоби налагодити працю, він аапросив Леника та членів СУМу на зустріч-семінар закінчення навчального року у Педагогічному Інсштуті. Після семінару та різних гутірок з рамени СУМу В.Леник, В.Сушко, М.Філь, В.Зброжик, С. Бовдій запросили всіх учасників відвідати наше видавництво, яке на той час було досить репрезентативне. Ми були дуже зацікавлені у тому, щоби чужинці побачили нашу установу. Розрахунок простий: понад ЗО молодих учительок приступлять завтра до навчання німецьких дітей і вони вже правдиво будуть розповідати про українців та Україну, що окупована росіянами. І ми не помилилися, бо довгі роки після того втримували з ними контакти, деякі навіть пишалися тим, що у своїх клясах впровадили години про Україну. Я разом з Бенцалем пригостили їх кавою і солодким безпосередньо в бюрі, а за дозволом проф. Ленкавського запросили їх на вечірку до кафе Ґастайґ. За якийсь час було враховано слушні зауваження німецької сторони про брак німецькою мовою історії України, тому за старанням професорів Ленкавського і Володимира Янева появилася "Історія України" (Ґешіхте дер Україне) Наталії Полонської-Василенко, що частинно задовольнило наші потреби на тому відтинку.

У Мюнхені на Дахауерштрассе, 9,7-го червня 1952 року було скликано крайовий з'їзд СУМу. На той час голова контрольної комісії Микола Кравчук вже виїхав до Америки, тому, як заступник голови ще з одним членом Миколою Яременком, ми перевіряли діловодство. На з'їзді я відчитав звіт, в якому просив уділити уступаючій управі абсолюторію, хоч під час перевірки ми ствердили, що не осягнуто бажаних успіхів. Це пов'язувалося із виїздами до інших держав з Німеччини. Вибирають голову осередку, а за один або два тижні він виїжджає. Розпорошувалися осередки у зв'язку з переміщенням до різних таборів.

Така колотнеча тривала майже три роки, коли виїзди припинилися — життя трохи нормалізувалося. Але навіть за несприятливих обставин деякі сумівці, а серед них Володимир Леник, виявляли різні ініціятиви. Він ще в Ляйпгаймі заініціював зліт сумівців —"стрічу", з'їхалися спілчани, що були розкинуті по всій околиці і, мені здається, що ця стріча започаткувала пізніше всі наступні зустрічі у Німеччині, вони проводяться досі, на них читають реферати, справляють різні гутірки, теренові ігри та інше.

Провід ОУН був дуже зацікавлений, щоби впровадити нормальні вишколи для молоді, але тоді їх було важко провадити, бо життя наших громад ще не було унормоване. Тому Зродилася думка у Володимира Леника зорганізувати відпочинково-вишкільні літні табори, що було вповні підтримано верхами. Такий перший табір він зорганізував з учителем Василем Матвієйком, який жив у Шонґав. Першого року табір був не дуже великим, здається, з сорок юнаків, але вже наступного року кількість таборян зросла. Життя громад почало нормалізуватися, водночас почали також виявляти свою діяльність осередки у Новому Ульмі, Амберґу, Тамбурґу, Дюссельдорфі, Ауґзбурґу, старалися урухомити діяльність осередку і у Мюнхені.

На той час, незважаючи на посилені заходи крайової управи, не вдалося впорядкувати діяльність членів СУМу, це утруднювалося розпорошенням людей по всій території Німеччини, та слабою організацією осередків. Управи осередків та відділи юного СУМу не присвячували належної уваги справі організації членів, не звітували та навіть не присилали списків членів, хоч про те їм нагадувалося. За приблизними підрахунками, на той час було зафіксовано 25 осередків (500 членів), але діяльність не пожвавлювалася, бо старші сумівці перестали бути активними, а молодші не мали відповідної підготовки. Отже, для активізації праці і вишколу залишилися тільки табори, де ще також не набуто великого досвіду.

Виховна праця крайової управи СУМ зводилася до таких напрямів: літні табори для юнаків і юначок, різні сумівські зустрічі, переселення сумівців з Німеччини до інших держав, посилення праці по осередках, влаштування на місцях проживання вишкільних курсів, кольпортаж журналів для молоді, поширення книжок у чужих мовах (також серед чужинців). Крайова управа вислала гурток сумівців до Англії, щоби дати змогу пізнавати організацію поза Німеччиною, пізнавати нові методи виховної діяльности СУМу, які можна застосувати і в Німеччині. Крайова управа також висилала до осередків обіжники для внутрішної діяльности, але, на жаль, це не мало великого успіху, лише дехто улаштував сходини та імпрези. У попередніх роках не було змоги улаштовувати вишкільні курси, бо не назбирувалося кандидатів на курсантів. Щойно 1962 року організовано вишкільний курс у Дюссельдорфі від 7 до 9-го грудня. Справа поширення серед юнацтва українських часописів та книжок не увінчалася успіхами, бо багато молодих людей не вміли та не хотіли читати українською мовою, хоч крайова управа була дуже настирливою.

Коли узагальнювати підсумки комплексної діяльности СУМу серед українських громад, то все-таки треба ствердити, що члени виявляли на відтинку суспільно-громадської праці деяку ініціятиву і жертовність. Майже всюди осередки СУМу, а також поодинокі члени керували громадською працею. У новостворених українських оселях члени СУМу очолювали різні громадські установи, місцеві представництва, а в Новому Ульмі, Нюренберґу, Ауґзбурґу, Гамбургу, Гягольштадті та в інших містах сумівці самі організовували національні імпрези і так піднімали громаду з оспалости.

Дуже важливу ролю відігравали сумівські зустрічі з громадянством, це оживлювало громадське національне життя. Треба також наголосити, що провідник СУМу В. Леник всіляко розвивав зовнішні зв'язки, які традиційно підтримувалися з Юґенд Рінґом, Міністерством для справ Втікачів, Католицькою Німецькою Організацією Молоді ІМКА, Організацією Шлезької Молоді. Не занедбувалася зовнішня Праця у літніх таборах: виступали перед чужинцями під час різкій зустрічей, це приносило велику користь для визнання нас» Українців. Члени СУМу підтримували контакти з німецькою молоддю, часто виступали у німецьких школах з рефератами про Україну, писали листи до німецьких видавництв та журналів зі спростуваннями різних неправдивих інформація про Україну, що появлялися на сторінках преси тощо.

Дуже великою проблемою залишалися фінанси, бо не знайшлося відповідної людини, яка могла б фахово займатися тими справами. Після перших років, коли з ініціативи В. Леника було заведено літні вишкільні табори, СУМ заліз у такі борги, що 1957 року вже не виявилося засобів для організації табору. Десь на початку червня покликав мене п. Бенцаль до Провідника. Там вже сидів С. Ленкавський. Провідник звернувся до мене:

— Друже Василю, надходить час для влаштування сумівського табору. Нам відомо, що там великі борги, будете мати клопоти, але ви знаєте, що ми приділяємо дуже велику увагу, щоб такий табір відбувся і тому вирішили, щоб ви перебрали фінанси і господарку табору. На початок Євшан (Бенцаль) зорганізує трохи грошей і думаємо, що з головної каси дещо надійде, отже, готуйтеся.

На це я відповів:

— Але, друже Провіднику, я не є членом крайової управи, на те він з усміхом:

— Нічого, зате Ви маєте гроші. Викрутитися мені не вдалося.

— Добре, друже Провіднику,я постараюся, що буде в моїх силах.

— Старайтеся, й поговоріть з Леником, працюйте з ним разом.

[[{{ns:image}}:Shongav.jpg |thumb|Богослужіння у таборі Шонгав (1959)]]

Будувати табір я виїхав до Шонґав особисто, щоби не розтринькувати грошей, попросив знайомого, що замешкав в Шонґав, мені допомогти. СУМ була єдиною організацією, яка виявляла ініціятиву того часу, але не могла через брак відповідних коштів розвинути її. Фінансовим референтом вибрали Щ. — безнадійного нездарника, що не знався на господарці, а своїми вчинками серед молоді приносив тільки шкоду. Тому щоби активізувати молодь і оздоровити ситуацію, мені доручили фінансову та господарську справи.

До табору з'їхалося багато сумівців, також з Франції, з Бельгії та Австрії. Командантом табору було призначено Романа Дебрицького, головним вишкільником — Володимира Леника, його помічником — Стефана Костюка, який займався одночасно висилкою кур'єрів на Україну, працювали також Рен-Побігущий та інші вишкільники.

Тепер дещо про господарські справи. Бенцаль позичив у канцлера Леськовича 7000 НМ, а я з головної каси Проводу — 3000 НМ. Отже, почав господарювати як уважав за потрібне. Заборонив насамперед стороннім людям входити до харчового магазину, поставив там ліжко для спання, старшого чоловіка Даціва призначив вартовим магазину, одночасно він заготовляв дрова для кухні. Відразу не вдавалося перебороти старі навички старших сумівців, що приїжджали на відпочинок і не були призвичаєні до такого суворого порядку, у попередні роки кожний робив собі, що хотів. У зв'язку з тим були різні незадоволення та нарікання. Я сам чув як група старших сумівців "покривджених" зібралася на площі недалеко від кухні й голосно говорила, щоби і я почув "колись було інакше, а тепер прислали якогось ..., що навіть не дозволяє яблука взяти, а ще вимагає оплату за побут!". На таке тоді я не дуже зважав, бо керувався виваженими вказівками Проводу.

Під фінансово-господарським оглядом у пластовому таборі вже давно був порядок і про окремі випади самочинства не було мови, з часом і в сумівському таборі звикли до організованости, бо побачили, що так ліпше — всі добре забезпечені, висококалорійно харчуються. З часом, хоч з труднощами, вдалось вийти на "чисті води". Пізніше реорганізували крайову управу і життя поплило у нормальному руслі.

Окремо хочу сказати кілька гарних слів про свого найближчого приятеля Володимира Леника — людину активну та ініціятивну з усіх оглядів.

Коли говорити про нього, то слід зауважити, що не всім нашим людям, певно із заздрости, подобалася рухливість В. Леника, що виокремлювався в активній праці СУМ у, також на зовнішньому відтинку. Він з рамени крайової управи СУМу влаштував тісну співпрацю з німецькими організаціями та установами, про що доходили похвали з німецького боку до Проводу. Але це не всім подобалося і почали поширюватися різні наговори і то з рядів своїх "близьких" що, мовляв, "робить собі кар'єру!" Таке доходило і до Провідника. Одного разу під час їзди Провідник запитав мене, що я скажу про Лєника, бо про нього різне говорять. Я не задумуючись відповів: "Друже Провіднику, людська заздрість безмежна. Кричать, наговорюють, бо самі нічого не вміють і не роблять". Провідник глянув на мене і далі каже: "Друже Василю, я також так думаю". Після цього усі нарікання якось втихли, а Леник далі невтомно діяв і своєю працею "замикав уста" всім своїм противникам.

Володимир Леник, крім сумівського відтинку, працював у різних редакціях як журналіст, кореспондент, редактор, але це лише одне крило його багатоаспектної діяльности, Зенон Пеленський (визначний журналіст) пропагував його постійно, але редактор Данило Чайківський не любив конкуренції, тому часом стримував його ініціятиву, він просиджував цілими ночами сам, тільки, щоб ніхто не стояв йому на перешкоді та не влазив ближче! Це, на мою думку, не найкраща його риса, бо таки треба мати довіру і до молодших, потенційно перспективних колег.

Коли говорити про Леника, то передусім треба відзначити його журналістську діяльність. Українська еміґрація та її провідні діячі відразу після капітуляції звертали особливу увагу на пресу. І не тільки на німецьку, але різнонаціональну емігрантську. З ініціятиви наших журналістів 1947 року було створено міжнародне товариство «Союз Вільної Преси». Першим головою став Роман Ільницький. Дещо пізніше активним у цій ділянці став Володимир Леник, який представляв нашу спільноту серед чужинців. На зовнішному відтинку він пробував нав'язати контакти з різними видавництвами, що займалися літературною творчістю. Посередньо він відрізнявся від інших колег своєю рухливістю. Про нього казали: «Викинеш Леника з різних недоступних зібрань дверима, а він залізе через вікно». У своїй діяльності він відшукував наших людей у різних місцях поселення і залучував їх до праці для української громади. Він писав до «Українського самостійника», «Авангарду», «Шляху Перемоги». Кілька років був членом Української групи і представником нашої групи в Раді Союзу Вільної преси та членом Президентом Союзу. Леник особливо старанно виконував свої обов'язки, головно намагався втримати лінію та заступати інтереси всіх поневолених народів. Він змагав, щоби українці були задіяні всюди, щоби чужинці усідомили рівноправність України з іншими народами. Союз Вільної Преси існував вже понад 10 років, що було відзначено ювілеєм у різних містах Німеччини: Мюнхені, Берліні, Бонні та інших містах. Він побував на різних прийнятях посадника Мюнхену та в Сенаті Берліну. Як Президент Союзу приймав різних екзильних журналістів із різних країн світу. З рамини Союзу Вільної Преси В. Леник контактував з екзильними організаціями вільних журналістів Еспанії, Франції. У висліді такої діяльности йому вдалося нав'язати дружні контакти з десятками національно свідомих журналістів у Німеччині та Европі і довести, що українці своєю активною працею в міжнародному житті користуються симпатіями, бо вміють відстоювати інтереси України. Діючи з рамини СПВ, Володимир Леник зробив кілька поїздок по Німеччині та Европі, був у Лондоні, Парижі, де у своїх доповідях наголошував на визвольній боротьбі України.

Він також нав'язав контакти з польськими журналістами Мангаймі, Кайзесляутені, що пізніше виявилися дуже корисними, В. Леник мав добрих знайомих у кожній німецькій газеті у Мюнхені, а поза тим приятелював з діловодом Спілки Німецьких Журналістів у Бони! На пресовому балі Союз Професійних Журналістів Баварії дав йому Ордер. Контакти журналістів інших національностей, зокрема німецьких, давали йому змогу часто впливати на зміст деяких статей, які стосувалися східньоевпропейських справ, а часом велися певні наради до різних проблем. Як представник преси, а також Голова Спілки Української Молоді він підтримував контакти з різними урядовими Установами в Мюнхені та в Бонні. І тепер він не перестає діяти, а виявляє свою діяльність в усіх українських установах. Слава тобі Влодку, щоб Ти ще довго прожив.

На крайовому з'їзді у Шонґаві 1960 року, мене вибрали фінансово-господарським референтом. За час своєї каденції, я повіддавав усі борги, закупив однострої на фабриці в Ауґзбурґу, зробив особисто взірець пряжок до пасків, що Центральна Управа СУМу затвердила, закупив вісім військових наметів в американців та виряд до кухні і вже на з'їзді крайової управи в Ґомадінґен, 6-го серпня 1967 року, у фінансовому звіті я стверджував в частині приходів 48 720,57 НМ, у частині витрат 46 178,88 НМ, готівкою в касі 2541,69 НМ. Крім того, господарському референтові передано однострої на 12 070,56 НМ. Тут не враховані шатра та інше таборове добро: інвентар, ліжка, кухонне приладдя та інше.

На з’їзді проти моєї волі мене вибрали до Контрольної Комісії, але в СУМі я вже не виявляв активної діяльності, бо мусив закінчити своє навчання у високій технічній школі та закріпити за собою місце праці в шкільному рефераті Мюнхену. Ще до скликання крайового з'їзду 6-го серпня ми старалися знайти відповідну площу для влаштування і закупівлі сумівської оселі і таборування, але для цього треба було більше часу, і цією справою повинна б займатися новообрана управа. Та справу закупівлі не довели до кінця, СУМ і сьогодні таборує на винаймленій площі в Ґомадінґені.

Василь Шушко "Організуємо СУМ!"

2008-05-31T07:54:26Z

92.112.1.56:

[[{{ns:image}}:Sushko.jpg|left]]

Спогади Василя Шушка під назвою '''"Завдання виконав"''' з'явилися друком у 2000 році у місті Львові.

Василь Шушко був одним із організаторів Спілки Української Молоді на еміграції, а також активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Варто відзначити, що В.Шушко був особистим охоронцем Провідника Степана Бандери.

До уваги читачів пропонуємо розділ із книги Шушка "Завдання виконав", який розповідає про заснування і перші кроки організації на чужині.

'''ОРГАНІЗУЄМО СУМ!'''

Влітку 1946 року приїхали до Ауґзбурґу Олекса Калинник, Стахів, інж. Сердюк, Рябошенко. Після короткої розмови з Гриневичем та Галамаєм у моїй кімнаті до мене звернувся Гриневич, щоб я створив і скликав ініціятивну групу для організації Спілки Української Молоді. Ще того самого дня я повідомив друзів: Штогрина, Шпирка, Петра Ґенціцького, Ластовича, Сергія Якимціва, Стефана Луніва, Івана Подусовського та ще кількох, прізвищ яких не пригадую. На сходинах говорив Калинник про потребу організації СУМу, щоби дати змогу включитися до пращ молоді зі східних зе¬мель. Уже на першій нараді Ініціятивної групи було узгіднено з Якимцівим, що на установчих зборах, які скличемо у найближчому часі, на голову висунемо його кандитатуру, з тим він дуже радо погодився.

Три дні пізніше, в суботу, 6-го липня 1946 р. у Соммер-касерне, ми скликали молодь і громадян на установчі збори, у п'ятім бльоці над кухнею, де колись містилася їдальня для офіцерів. На зборах доповідь виголосив Калинник, доповнював його ред. Валентин Коваль. У своїх доповідях прелегенти говорили про конечну потребу створення СУМу. У лавах цієї організації буде виховуватися молодь на принципах християнської моралі і любови до своєї батьківщини, в патріотичному дусі. Після тих доповідей розпочалася дуже жвава дискусія між людьми інших різних політичних партій: мельниківцями, соціял-демократами, соціял-революціонерамина чолі з проф. Паливодою, гетьманцями з полк. Євтимовичом. Від соціял-демократів виступили Сенько і Лев Чикаленко й заявили: "Що ви тут розводите про виховання та любов до батьківщини. Скажіть чесно, що творите надбудівку націоналістичну. Ясно можна розуміти, що бандерівці засягають тепер на нашу молодь зі східних земель, і я закликаю: не дайте себе заманити привабливими гаслами, бо вони нічого доброго не дадуть. А я вам скажу правду, там моя батьківщина, де я живу і там де мені добре!". Правда, їхнє твердження відкину ли в дуже гострій формі Галамай, Ришко, Коваль та інші. Потім приступили до вибору управи: головою вибрали Сергія Якимціва, про якого попередньо я згадував. Тоді ще не були знані слова Василя Симоненка "все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину". Виступи соціял-демократів та соціялістів внесли деякий неспокій серед присутніх, так що д-р Галамай почав заспокоювати їх, а головно молодь, бо хто знає чим було б закінчилося. У результаті такої розбурханої дискусії нам вдалося зорганізувати перший осередок Спілки Української Молоді і Ауґзбурґу, який зактивізував молодь [1].

Одного разу приїхав Микола Мартинюк, не знаю чому ми його називали Горбатим. Привіз стінну газету "Каменяр", здається з Корнберґу і подав ідею, щоби в нас у таборовому осередку СУМу щось таке запровадити. Карпенко-Криниця підказав назву "Молодняцький Шлях". Я особисто на великому аркуші паперу оформив синім кольором заголовок і віддав, здається, пані Олі Бараник. А вона з іншими подругами почала збирати і поміщувати різні новини з табору та просумівське життя.

[[{{ns:image}}:Shushko.jpg |thumb|Василь Шушко - автор спогадів]]

Через два дні одна з тих подруг графічно намалювала калину, а під нею козел п'є з пляшки горілку і ще щось надписала. Всі збагнули, що малося на увазі поета Петра Кізка і Калинника, що любили часами успокоїти свою душу чаркою. Зрозуміло, що Калинник дуже образився і вніс скаргу на осередок в Ауґзбурґу та Тереновий Провід. Щоби полагодити справу приїхав з Мюнхену др. Ярослав Дзиндра. Дав мені догану, що я не доглянув зі сторони Організації, хоч я взагалі не належав до редакції, але змушений був від наших молодих подруг "редакторів" перепросити Калинника і Кізка і так справу вдалось полагодити. Стінна газета щезла і донині її слід пропав!

Голова осередку Якимців, з часом почав дуже неґативно висловлюватися про СУМ і взагалі про життя на чужині, мовляв: "Якщо б я був тепер в радянській Україні, я міг би бути вже Генералом!". Зрозуміло, що такі вислови багатьом не подобалися, і з ним почали дискутувати інж. Коваль' і Олекса Калинник. При цьому Калинник прямо заявив: "В СУМІ тобі нема місця!". Після цього Якимців виїхав на працю до Бельгії, а на його місце убрали Ярослава Шміґля.

Дуже скоро СУМ розширив свою діяльність, створено осередки у всіх трьох зонах Німеччину. Не було такого скупчення українців, де не було б осередку СУМу. Тому 24-26 березня 1948 року був скликаний перший конгрес СУМ в Ауґзбурґу, на який прибули делегати від 46 осередків, які об'єднували 3.700 членів. Обрано Центральний Комітет СУМ, у складі 14 осіб, Контрольну Комісію і Товариський Суд. На голову вибрано М. Сердюка, також було схвалено програму організації і статут. Було розглянуто пропозиції про прапор і емблему СУМу. Прапор синьої барви з жовтою емблемою. Навколо того розгорнулася широка дискусія [2].

СУМ невдовзі поширив свою працю на цілу Європу та заокеанські країни, почали організовуватися осередки в Арґентині, Парагваю і Венесуелі. СУМ зміцнив свої позиції, але інтенсивно продовжувалася еміграція і, природньо, сумівці виїжджали до різних країн, залишилися рештки кадрів, їх різними способами треба пов'язати докупи. Найбільше причинився невсипущий Калинник і, де тільки міг, відстоював позиції СУМу.

За порадою Проводу ОУН з участю СУМу в березні 1948 року зорганізовано величезну демонстрацію з нагоди 15-тої річниці голоду на Україні 1933 року. У демонстрації брали участь кілька тисяч осіб, між ними визначні суспільно-громадські і політичні представники української еміграції: проф. Кононенко, проф. Вовчук, проф. Мірчук, проф. Чуйко, д-р Мірчук і багато інших. Похід простягався від Рамерсдорфу і завершився Службою Божою у Протестантській церкві св. Маріянни над Ізаром. Про успіх цієї демонстрації писала дуже широко майже вся преса американської зони. Ця демонстрація показала спроможність нашої громади, навіть серед невідрадних обставин, провадити певну діяльність спільними силами в користь нашої батьківщини. Успіх цієї акції заохотив наших суспільно-громадських діячів до різних організаційних заходів і з'їздів.

[[{{ns:image}}:CYM_Kinsburg.jpg|left]]

Після того відбулися різні з'їзди, конференції в Мюнхені, Фраймані, Ауґзбурґу, Новому Ульмі та в інших місцевостях наших поселень. З Німеччини більша частина молоді зі своїми родинами виїхала до заокеанських країн, а між жими також наші провідні члени ОУН, і тепер тягар суспільно-громадського життя перейшов на організацію СУМ. Одночасно почалася заплянована реорганізація рядів СУМ, бо підросла молодь, яку треба було включати до рядів організації, треба було організувати курси, вишколи, улаштовувати свята різних національних річниць і т.д.

Наприклад, ми влаштували зустрічі осередків Ділінген, Новий Ульм, Кляінкетц під відкритим небом у лісі коло Ґінцбурґу, де я виголосив реферат у річницю смерти С. Петлюри. Ми часто зустрічалися у такій обстановці, я виголошував реферати на різні виховні теми, наприклад, "Проголошення Закарпатської України". Так старалися заохотити молодь, що залишилися в місцях поселення в Баварії та інших краях Німеччини, до організаційного життя.

Наші заходи не завше були успішними, бо рештки таборів ліквідовували, а людей переміщували до інших місць, де треба було насамперед організовувати українські громади, тому навіть з власної ініціятиви деякі сумівці бралися до такої праці. 1949 року мене послали на вишкіл, що відбувався у лісі біля Дегендорфу, тобто так званої "Першої лінії". З табору я виїхав ще з одним нашим членом – Турчином. У таборі було 38 учасників. Командантом вишколу призначено полковника Побігущого (Рена), Головним інструктором був Козак та інші викладачі, деякі з них були учасниками вишколу: Рихтицький, Громенко-Кирот, Скіра, Камінський, Я. Шарко та інші. Табір був дуже добре влаштований. Мені найбільше подобалися виклади друга К., який досконало володів теорією з ділянки розвідки та контррозвідки. Другим був командир Громенко, що практично, з власного досвіду, показував як треба непомітно пересуватися в терені, щоби не залишити за собою слідів, також як треба захищатися проти панцерів, копати протитанкові рови та мінувати різні об'єкти, а головно мости та рейки залізниць. Про інформацію та пропаганду говорив Любомирський, про технічні справи, зв'язок та радіо викладав Кирот, про гігієну докладав д-р Скіра.

Слухали ми також про організацію адміністрації та скликання зборів, особливості громад та психольогію натовпу.

Недалеко від табору перебував також Мирон Матвієйко зі своєю охороною, яка мала відійти з ним до Краю, але вони не брали участи у вишколі, а готувалися окремо. Ми, курсанти, могли зголошуватися на розмову до Мирона, з чого багато друзів скористало, а також і я. Після розмови враження про нього залишилося досить добре, а навіть скріпилося довір'я: він говорив, що хоче запізнатися з людьми з першої лінії, бо, на його думку, йому доведеться зустрічатися в майбутньому з ними.

Табір одного дня відвідав також Провідник Степан Бандера, ми всі виструнчені разом з інструкторами слухали його промову звернення,у якій він коротко з'ясував загальну ситуацію на міжнародному відтинку та в Організації і говорив про потреби тісного контакту з Україною. Він сказав: "Ті, хто вирішить добровільно йти на Україну, мусять бути свідомі того, що дорога дуже небезпечна і часом можуть скластися такі обставини, що треба буде віддати життя; і через те, заки рішатися, ще раз треба передумати свій вибір, щоб пізніше в тяжкій ситуації не обтяжувати себе і своїх друзів. Якщо хтось не захоче ризикувати своїм життям, ніхто не буде брати йому цього за зле, бо тут на еміґрації також дуже багато праці, де можна прислужитися нашій Визвольній боротьбі." Після зустрічі з Провідником ми мали дуже піднесений настрій і, на мою думку, мабуть не було такого, щоби завагався у своїх рішеннях.

За кілька днів ми роз'їхалися до своїх таборів. Я повернув до табору, з якого вже більше половини мешканців емігрувала, а ті, що залишилися, готувалися на переселення до іншого табору в Ляйпгаймі, де перед тим були жиди. Я також виїхав, бо мої співмешканці порозбігалися хто куди, а я залишився тільки із Сагайдачним та Подусовським, що повернувся з курсів печаткарів у Мюнхені.

У Ляйпгаймі ми підшукали собі кімнату на краю табору біля офіцерського казино під дахом. Ми не дбали про якісь вигоди, бо мої друзі вже оформили документи до Америки, а я очікував команди до відходу, якої треба було чекати довше, ніж я сподівався,

У міжчасі до Ляйпгайму перевезли також рештки табору з Корнберґу, разом з таборовиками приїхав також обл. Провідник проф. Ратушний (інвалід, їздив тільки на візочку, його скалічили в кацеті Бухенвальд, уродженець Наддніпрянщини). Морально дуже висока особистість. Він перебрав Провід ОУН над тими, що ще залишилися або ще не встигли виїхати. Треба сказати, що з попередніх провідників майже ніхто не залишився, за винятком д-ра Галамая, що також оформив папери до Америки. Тепер він улаштувався на працю у супер-офісі машиннотехнічної господарки, я влаштувався до переселенчого бюра, де оформляв документи тим, що хотіли виїжджати, і так став "незалежним" від таборової вівсяної зупи. У міжчасі в таборі відбулася досить помітна подія нашого еміграційного життя...

''1. У книжці споминів "Крізь тюрми, підпіля і кордони" Евген Стахів на сторінці 221 пише: "Перший Осередок СУМ я організував в Ауґзбурґу". Таке твердження не відповідає правді. Як я вже згадував, Стахів приїхав до Ауґзбурґу З Калинником, Рябошенком й Сердюком і поселився в моїй кімнаті, де містилася Канцелярія Окружного Проводу ОУН. Але мій сусід інж. Боровик, член мельниківців, зауважив, що вони у моїй кімнаті, постукав і попросив пана Стахова, як свого знайомого з Чехо-Словаччини зайти до нього на хвилинку. Коли пан Стахів повернув, наші розмови про СУМ вже були закінчені. Тоді ми з Гриневичем узгіднювали членів ініціятивної групи, що мала скликати верші установчі збори СУМ. Не розумію, навіщо таке писати та поширювати неправду. Взагалі, коли читати його спомини, то аж роїтся в голові. Але пан Евген Стахів знаний як такий, що любить себе підхмилювати соціалістичними радянськими ідеями. А тепер, коли почав відвідувати Україну, ще більше підкріпив себе соцкомуністичною заправкою української марки, що заохотило писати та виступати в ролі Дон-Кіхота з Санчопансою вкупі і бити уявні українські горшки. Йому треба співчувати, що так далеко покотився.''

''2. Найкращий виступ, на мою думку, був Рихтицького, який пов'язав його з боротьбою молоді УПА на рідних землях.''